– А готувати ти вмієш? Я люблю поїсти. Я багато працюю і мені потрібно добре харчуватися. А цю клумбу з трояндами потрібно прибрати. Я на це місце машину буду ставити. У мене ж “дев’ятка”! – А навіщо в моєму дворі буде твоя машина стояти?.. Такого повороту Марина зовсім не очікувала

Марина щоранку пила каву на своїй веранді і милувалася трояндами. Вона їх посадила перед будинком кілька років тому. Марина любила свій будинок, свій сад, свої квіточки. Все в своєму будинку вона створювала своїми руками.

Виросла у великій родині і, не маючи свого особистого простору, вона з дитинства мріяла мати свій особистий райський куточок. Тому, коли з’явилася можливість придбати невеликий будинок в передмісті, вона доклала всіх зусиль, але купила його. З великим кредитом, а й з великим щастям від покупки, Марина взялася за благоустрій і створення свого маленького раю.

Начебто все в її житті складалося добре – улюблена робота, чудовий будиночок. Але не було одного – коханої людини. І їй вже аж 30 років, а яким повинен бути її коханий, вона поки навіть не знала.

Через те, що благоустрій будинку і робота забирали у неї весь вільний час, їй просто ніколи було нудьгувати і думати про свою самотність. У неї навіть в мріях образ коханого чоловіка був розмитий, без конкретних рис характеру і зовнішності.

І от якось сусідка, з добрих спонукань (бо “негоже дівці без чоловіка жити”), познайомила її зі своїм племінником. Племінник – сільський хлопець, працьовитий, господарський… і абсолютно нетактовний.

Але про це вона дізналася пізніше. Ну, познайомилися, поспілкувалися, попили чаю у сусідки і пішла Марина додому. Справ багато, а завтра ще на роботу. Та й племінник не дуже то вразив її…

На наступний день Віктор, племінник сусідки, прийшов сам до неї в гості. Причому без дзвінка. Тому що в їхньому селі ніхто ніколи не дзвонить. Марина в цей час приводила в порядок клумбу з трояндами. Помітивши, що у Марини майже вся ділянку в квітах, він здивовано запитав:

-А город де?

-Я не саджаю город. У мене пара грядок з зеленню і все, – з посмішкою відповіла Марина. – Будете чай?

Вітя, звичайно ж, погодився. Дуже вже йому хотілося внутрішнє оздоблення її будинку подивитися.

Увійшовши до будинку, Вітя став по-хазяйськи оглядати його. Світлі стіни, світлі меблі, світлі фіранки, вазочки, статуетки та багато квітів.

-Все таке дівоче. Фу, приторно якось. Потрібно переробити під дерево, – подумав Вітя. А вголос сказав:

-А навіщо все таке світле? Це непрактично! Замучишся в хаті прибирати.

Марина трохи розгубилася від такої безтактності. Хоча вона вже і звикла до того, що кожен другий їй говорив: “замучить чистити таку красу”, але це звучало більше як комплімент. А тут як зауваження зроблено.

-Мені подобається світле. А прибирати мені не важко, – відповіла Марина і, намагаючись розрядити обстановку, пожартувала:

-Я не насмічую.

А коли вже пили чай, Вітя продовжив розвивати тему:

-А готувати ти вмієш? Я люблю поїсти. Я багато працюю і мені потрібно добре харчуватися. Та й город би тобі треба зробити, квіти – це зайве, а ось картопля потрібна. А цю клумбу з трояндами потрібно прибрати. Троянди взагалі ні до чого, викинути їх. Я на це місце машину буду ставити. У мене ж машина є. Дев’ятка!

У Марини стало потихеньку закипати все всередині від такого нахабства. Намагаючись зберігати спокій і ввічливість, вона поцікавилася:

-А навіщо в моєму дворі буде ваша машина стояти?

-Ну як навіщо? А де я її ставити буду, коли ми жити разом будемо? Тобі вже 30, а досі не заміжня. Тобі чоловік хороший потрібен. Як я. Краще мене ти все одно не знайдеш, немолода вже. Так що нема чого часу втрачати на всякі там шури-мури, треба сходитися.

Ось такого повороту Марина зовсім не очікувала. З чого він взяв, що вона з ним жити зібралася? Та ще красу, яку вона створювала для себе, повинна йому на догоду зруйнувати?

Це її світ, в який вона вклала душу. І вона нікому не дозволить його зруйнувати. Лаятися з ним Марина в своєму будинку не збиралася. Але і м’яко з ним поговорити не вийде, не зрозуміє. Тому вона прямо йому сказала:

-Заміж я не поспішаю, мені і одній добре живеться. А в будинку міняти нічого не збираюся – це мій дім і живу так, як мені подобається. І взагалі, ми різні люди, так що нема чого часу витрачати, шукайте дружину в іншому місці.

-Ну і д*рна! – тільки й відповів Вітя, встав з-за столу і пішов.

-Ага! – погодилася з ним Марина.

А коли він пішов, вона ще довго сміялася. Не так вона уявляла собі пропозицію руки й серця. Зате вона тепер знає, якого чоловіка вже точно їй не хочеться.

Сусідка на неї потім образилася за те що племінника її відшила. Але це вже дрібниці життя, тому що жити потрібно для себе, а не на догоду сусідкам.

About the author