Алла вийшла з під’їзду, як раптом назустріч їй з лавки встала якась жінка. – Ви ж Алла? Дружина Ігоря? – несподівано запитала незнайомка. – Так… – здивовано пробурмотіла Алла. – А ви хто? – Мене звуть Валентина. Як Ігор почувається? – жінка мʼяла носовичок в руках. – А ви хто? Чому цікавитеся моїм чоловіком? – не розуміла Алла. – Розумієте, я думаю, йому буде приємно знати, що я турбуюсь про нього, – сказала Валентина. – З чого раптом?! – роздратування Алли наростало. – Я навіть не знаю як пояснити, – сказала жінка. – У Ігоря є друга родина… Алла так і оторопіла від почутого

Алла з Ігорем прожили у шлюбі сорок років. Тільки оформили пенсію, як Ігор дуже заслаб.

А були ж плани…

Вони мріяли, що на пенсії відпочиватимуть, жодної роботи. Є дача, є онуки, є книги, а ще поїздки своєю машиною по різних містах…

Коли раніше було Аллі роз’їжджати містами? У неї була сім’я, діти, дача й робота.

Працювала Алла у дитячому садку. Ця робота важка. Часто не було підміни, чи няньки, доводилося працювати за двох, чи навіть за трьох.

А ще діти з уроками, з проблемами… Так Алла за все заміжнє життя нікуди й не вибралася. Ось тільки дача.

Ігор працював водієм далекобійником. Він об’їздив усю країну. Приїжджав, розповідав про побачену красу, про різні історії, що трапляються з ним та його друзями. Про дороги.

Алла слухала його і уявляла, як вони разом із чоловіком мчать вдалину рівною дорогою, яка йде за обрій.

Грає весела музика, шарудять шини по асфальту, і Алла насолоджується швидкістю.

Коли діти виросли, Алла навіть просилася із чоловіком у рейс. Але він відмовляв, казав:

– Ось вийдемо на пенсію та й поїдемо разом на своїй машині. А зараз вийде нерівно – ти відпочиватимеш, а я працюватиму.

Алла погоджувалася:

– Напевно, ти маєш рацію… Ну але ж дуже хочеться з’їздити!

Вони якраз збиралися в поїздку, коли Ігор заслаб. Виписали Ігоря додому. Він був лежачий. Алла таки виходила чоловіка. Щодня робили з ним зарядку, Алла навчилася робити масаж, виконували вправи.

Алла повністю була зайнята доглядом за чоловіком, і ні про яку поїздку не могло бути й мови.

Згодом Ігор уже почав самостійно ходити, повільно, але сам. Вже почав розмовляти. Загалом, ішов на поправку.

Того ранку Алла побігла в магазин, вийшла з під’їзду, як раптом назустріч їй з лавки встала якась жінка.

– Ви ж Алла? Дружина Ігоря? – несподівано запитала жінка.

– Так… – здивовано пробурмотіла Алла. – А ви хто?

– Мене звуть Валентина. Як Ігор почувається? – жінка мʼяла носовичок в руках.

– Вже краще, – сказала Алла. – А ви хто? Чому цікавитеся моїм чоловіком? – не розуміла вона.

– Розумієте, я не могла з ним зв’язатися, він не відповідав на дзвінки. Я турбувалася, – плутано почала Валентина. – А потім подзвонила його товаришеві, він і сказав, що Ігор дуже заслаб. Я довго наважувалася приїхати до вас. І ось таки наважилася…

– Ну? Приїхала? І що далі? – Аллу Валентина почала дратувати.

– Розумієте, я думаю, йому буде приємно знати, що я турбуюсь про нього. І він швидше одужає, – сльоза потекла по щоці Валентини.

– З чого раптом?! – роздратування Алли наростало.

– Розумієте. Я навіть не знаю як пояснити. Ми з сином – друга родина Ігоря. Вже тридцять років Ігор жив на дві родини, на два міста. Ви зрозумійте правильно, мені від нього нічого не треба. Просто хочу, щоб він знав, що ми за нього переживаємо.

Алла так і оторопіла від почутого.

– Ідіть з очей моїх, – від несподіваної новини сказала звичну фразу Алла і сама пішла геть.

Жінка залишилася стояти.

Коли Алла поверталася додому, біля під’їзду вже не було нікого.

Алла заплакала. Вона посиділа трохи на тій самій лавці, заспокоїлась і прийняла важке рішення.

Вона зайшла в квартиру, спакувала речі чоловіка, викликала таксі–мікроавтобус і відправила його до тієї жінки…

About the author