Аня прокинулася і вийшла на кухню. За столом вже сиділи мама з татом. – Мамо, ти млинці приготувала? – зраділа Аня. – Так, сідай снідати, – усміхнулася мама. – Мамо, а мені сьогодні сон дивний наснився. Мені ця дивна бабуся Рая наснилася, сусідка по дачі, – повідомила Ганна. – Я тепер переживатиму, соже на дачі щось сталося, – занепокоїлася мама Ані. Після сніданку сім’я, зібралася і поїхала на дачу. Підійшли до свого будинку, наче все добре. Глянули на сусідський і застигли

Весь робочий тиждень світило яскраве сонце. Але в п’ятницю похолоднішало, небо затягло хмарами і пішов дощ. І Микитенки вирішили цими вихідними на дачу не їхати – жовтень вже на носі! А за такої погоди що там робити?

Дощ лив всю ніч, та й вранці, нічого й не змінилося. А під дощ так солодко спиться.

– Аня! Ти все спиш!, – мама прочинила двері до кімнати дочки, – а ну давай вставай, соня!

– Ну мааам, вихідний, я відсипалася. Доброго ранку, мамо, – Аня солодко позіхнула і потяглася. І раптом почула запах, схопилася з ліжка, – мамо, ти млинці приготувала? Дякую, мамо! А варення полуничне з дачі, те саме, лишилося? Так?

За столом вже сидів тато і намагався згорнути млинець, густо намазаний варенням.

– Та що ж таке, – бурчав тато, варення капало на тарілку, а він намагався відкусити то з одного, то з іншого боку.

– А сосиски є? – Аня з дитинства любила сосиску в млинець загорнути.

При слові “сосиска” почувся шурхіт і в кухню влетів їх песик Джек.

Зазвичай у таких випадках з песиком Джеком вбігав і кіт Рижик. Але кіт ось вже місяць, як пішов кудись, коли вони були на дачі, і не повернувся. Аня розвісила оголошення, але все марно. Вони обійшли з батьками всі ділянки. Але Рижика ніде не було. Згадавши про Рижика, Аня засумувала:

– Тримай Джек сосиску, це тобі за двох. І де ж наш Рижик? Джек заскулив, почувши ім’я товариша. Але сосиску злапав на раз.

– Мамо, а мені сьогодні сон дивний наснився. Ти ж умієш сни розгадувати. Мені ця дивна бабуся Рая наснилася, сусідка по дачі, – повідомила Ганна.

Сусідка їхня Раїса Ігорівна і справді була дивна. Жила вона сама, зовсім самотня була. У ліс ходила по гриби та ягоди. А одного разу раптом принесла з лісу зайченя. Знайшла каже, не могла залишити. Зайчик прижився, бігав ділянкою і викликав у собаки Джека азарт. Джек, побачивши зайчика, починав голосно гавкати і бігати вздовж їхнього спільного з бабусею Раєю паркану. Але ніякі прохання та умовляння прибрати зайченя і не діяли на бабусю Раю:

– Вони потоваришують, ось побачите!, – заявляла вона, погладжуючи зайця, – це вони грають просто. Погляньте, як мій заєць весело дивиться. І думаю песик радий би з ним пограти, та ви його не пускаєте. Я впевнена, що вони потоваришують.

– Мамо, ну ти слухаєш? Загалом, ніби вона стоїть у якомусь тумані, мені не видно було нічого. І рукою махає, махає, кличе наче мене, – Аня стала далі мамі свій сон розповідати, – я пішла до неї, і не можу підійти, уявляєш? А потім я раптом прокинулася. І мені так шкода стало, що я так і не дізналася, навіщо мене ця бабуся Рая кликала. Мені здалося, що вона щось важливе мені сказати хотіла. Мамо, а до чого такий сон сниться?

– Загалом сни з п’ятниці на суботу віщі. А вже якщо наша дивна сусідка раптом наснилася – точно чекай каверзи! Я тепер переживатиму, раптом на дачі щось трапилося, – мама Ані завжди серйозно ставилася до снів.

– Катю, ти жартуєш! Забудь ти цю стареньку, – вступив у їхню розмову тато.

– Вітя, які жарти, – ще більше занепокоїлася дружина.

– Мамо, а дощ закінчився, може все ж і справді на дачу поїдемо? Ми ж через дощ не поїхали. А то в місті нудно сидіти, – запропонувала Ганна.

Джек дуже зрадів, почувши бажані слова – їдемо на дачу.

На їхній ділянці та в будинку все було гаразд. А ось будиночок Раїси Ігорівни виглядав дивно.

Двері та вікна всі були навстіж, а нікого не видно. Добре, що між їхніми ділянками хвіртка була, а то б через паркан лізти довелося.

Зайшли Аня з батьками в будиночок Раїси Ігорівни, а вона лежить на дивані, спить наче. Поруч заєць її ручний примостився, а з іншого боку… Невже це їхній котик Рижик?

Тут бабуся Рая очі розплющила, побачила їх, та як заплаче:

– Милі мої, приїхали, а я молила Господа, хоч би хто приїхав, адже я тут мало не наробила справ. Пічку я вирішила розвести, ночі холодні. А спати хотілося дуже. Я й прилягла, а заслонку рано закрила. Ледве почула, крізь сон, що біда може статися. А коли зрозуміла, вікна навстіж відчинила. І двері, щоб видуло. Сил тільки й вистачило до дивана дійти. Лежу, з одного боку мене заєць гріє, а з іншого кіт якийсь прибіг. Не ваш Рижик, що тоді загубився? Схоже, його у гаражі закрив хтось, а він вибрався. Голодний, лащиться до мене, муркотить, пригорнувся, тепле звірятко.

Тепер Аня та її батьки не вважають Раїсу Ігорівну ні шкідливою, ні дивною. Адже вона їхня кота знайшла!

І взагалі, вони зрозуміли, що Раїса Ігорівна просто так невміло привертала увагу до себе.

То дрова з ранку раніше колола.

То пісні на ганку вечорами сумні співала.

То зайця пошкодувала. Тому що сумно їй було жити.

А тепер у неї із сусідами міцна, добра дружба.

І треба, бабуся Рая навіть і не дуже старою щось виявилася. Їй нещодавно лише сімдесят чотири виповнилося. Тепер Аня до бабусі Раї у гості ходить. Тому що Раїса Ігорівна з нею займається українською мовою та літературою.

Вона виявляється вчителем все своє життя у школі пропрацювала. Звикла завжди з людьми бути. Ось тепер на пенсії і переживає від самотності. Але тепер – зовсім інша справа.

Віктор, батько Ані, всі дрова Раїсі Ігорівні переколов. А Катя її, майже щодня на обід запрошує. Бабуся Рая соромиться, але все ж таки частенько приходить, і треба сказати, з великим задоволенням. Та ще й пиріжки з грибами принесе, а це ж яка смакота!

І навіть кіт Рижик і песик Джек з її зайцем потоваришували, чого вже зовсім ніхто не чекав. А все тому, що по-доброму стали люди один до одного ставитися. Це навіть домашні улюбленці розуміють.

Адже самотність – це нечутний плач душі, який можуть почути лише добрі люди. І тоді для всіх життя починає грати ще яскравішими фарбами.

About the author