— Денисе, це не моя справа. Але твоя Ганна зовсім не вміє готувати. Тільки не ображайся. Хочеш, я її навчу? – сказала Ольга Петрівна до сина.
Ольга Петрівна вкотре прийшла в гості до сина. Аня була ще на роботі. Тому Денис сам швидко накрив на стіл. Закип’ятив чайник, дістав пончики, приготовлені вчора ввечері.
Йому випічка Ганни дуже подобалася. Він згадав, як вони перед сном дивилися класний фільм, пили зелений чай і жартома ділили пончики, кому більше дістанеться.
— Ні, ви лише подивіться на нього! – обурилася мати. — Він має такі проблеми вдома, а він ще й усміхається!
– Мамо, та немає жодних проблем, – Денис постарався її заспокоїти.
– У нас з Ганною все просто чудово. І мені подобається її куховарство. Вона завжди готує те, що я люблю. А якщо не встигає, сам чудово пельмені можу відварити чи вареники, чи яєчню зробити…
— Все, не продовжуй, — Ольга Петрівна махнула рукою. — Навіщо тоді було одружуватися? Щоб потім собі вечерю готувати? Як добре, що твій тато не дожив до цього і не чує, що ти зараз кажеш.
— А навіщо, по-твоєму, одружуються? Щоб завести безкоштовну хатню робітницю чи куховарку у будинку?
Денис відчув: радість від маминого візиту змінюється звичним роздратуванням. Та й як може бути інакше, коли Ольга Петрівна щоразу буквально вишукує, через що можна причепитися до його дружини.
… Вони одружилися три роки тому. Одразу переїхали до свекрухи. Після того, як не стало чоловіка Ольга Петрівна кілька років жила вдвох із сином у величезній трикімнатній квартирі. Місця багато. Житло практично у центрі міста. За два кроки — місце, де працює Денис.
Спочатку його мама поводилася, як зразкова свекруха. Поступилася дітям найпростішу кімнату. Прикупила для молодих нову гарну постільну білизну та рушників.
— Та ми б самі купили, що нам треба, — пробувала казати невістка.
Ольга Петрівна вдала, що образилася.
– А я тоді навіщо? Не позбавляй мене, Гануся, останньої радості подбати про тебе та про синочка.
І все б нічого. Тільки маминого піклування з кожним днем ставало все більше, а терпіння у невістки все менше.
— Підлогу треба протирати щодня. Ти ж не хочеш, щоб твій чоловік ходив брудною? — з лагідною усмішкою нагадувала Ольга Петрівна вранці.
Молода дружина слухняно протирала підлогу, а Ольга Петрівна тим часом переходила до другої частини уроку.
— Про сніданок треба було подбати у вечері. Щоб каша виходила смачною, я крупу наперед у воді замочую.
— Але я не збиралася готувати кашу. У нас на сніданок будуть сирники, — віджимаючи ганчірку, казала Аня.
– Ти що! Які сирники? Він їх нелюбить, — вигукувала свекруха.
Потім стало не до сміху. Ольга Петрівна, бачачи, що невістка не має наміру повністю їй підкорятися, перейшла до рішучих дій. Вона викидала у відро для сміття все, що вважала несмачною їжею. Якщо Аня забувала чи не встигала протерти підлогу, свекруха навмисне на неї щось розливала чи прокидала. Тепер вона точно нікуди не подінеться, помиє.
На щастя, Денис не належав до розряду маминих синків. Вислухавши дружину і розібравшись, у чому справа, він того ж дня знайшов орендовану квартиру, куди вони з дружиною і переїхали.
Поображавшись трохи на «невдячних» дітей, Ольга Петрівна перша зателефонувала синові. Розплакалася прямо у слухавку.
– Я хотіла, як краще для вас, – все, що зміг розібрати Денис крізь цілком натуральні сльози самотньої та нещасної матері.
— Але ми теж не хотіли тебе образити, — сказав він.
І Ольга Петрівна стала частою гостею у їхньому новому житлі. Приходити намагалася, доки Аня була на роботі. І завжди знаходила привід для чергової причіпки.
Але Денис дуже любив дружину. І чути погані слова, навіть від рідної матері, на її адресу не збирався.
– Мамо, мені подобається, як готує моя дружина. І взагалі, у нас все чудово. А ти, якщо хочеш приходити до нас, перестань критикувати Аню. Зрозумій, мені це неприємно, і я більше не збираюся це слухати.
— Може мені піти? — Ольга Петрівна надуоа губи.
Але Денис у відповідь промовчав. Він вже сказав все, що хотів.
Далі вирішувати матері: хоче приходити, нехай більше не чіпає його дружину.
