До Марини з чоловіком приїхала у гості подруга Тетяна. Чоловік Марини з такого приводу приготував шашлики. Добре посиділи, відпочили. – Я до вас ще наступних вихідних приїду, – сказала Тетяна, прощаючись. – Приїжджай, – усміхнулася Марина. У наступну суботу Тетяна приїхала в черговий раз. Марина знову накрила стіл. Всі сіли за стіл. – Може скажемо їй? – раптом сказав чоловік Марини. – Так, сказати треба, – погодилася з чоловіком Марина. Тетяна здивовано дивилася на друзів, не розуміючи, що відбувається

– Як же добре у тебе на дачі! – захоплювалася Тетяна, приїхавши в гості до своєї колишньої колеги Марини.

Три місяці тому Марина вийшла на пенсію за вислугою років, одразу звільнилася та поїхала жити на дачу. Дачею вона називала будинок у селі за 25 км від міста, який купила кілька років тому. Вона, можливо, попрацювала б ще кілька років, але вислуховувати вічне невдоволення з боку начальства сил вже не було. А тут природа, свіже повітря та садово-городні роботи, які діяли на Марину заспокійливо. Для неї це був її маленький рай.

Після звільнення їй періодично дзвонила Тетяна, питала про її справи та розповідала, що діється на роботі. Вона набагато молодша за Марину і щоразу говорила:

– Мариночко, яка ти молодець, що зважилася ось так взяти і звільнитися! Як же мені хочеться побувати в тебе в гостях, побалакати з тобою, подивитися твій райський куточок.

Добродушна Марина запрошувала її в гості, вони завжди були в добрих відносинах. І ось Тетяна, свого вихідного, приїхала до Марини. Тетяна щиро захоплювалася доглянутою ділянкою, акуратними грядками та красивим різноманіттям кольорів. Чоловік Марини з такого приводу приготував шашлики та “під шашлики”. А ввечері вони прогулялися селом і сходили на річку.

– У тебе тут і справді як у раю! – блаженно говорила Тетяна. – Тут так здорово, я прямо відпочила душею та тілом. Можна я до тебе ще приїду?

– Звичайно, приїдь, – простодушно відповіла Марина.

Тетяна почала приїжджати до неї щовихідних. Так би мовити, на перезавантаження, щоб відпочити та відновитися від роботи. Марина клопотала по будинку та ділянці, а Тетяна лежала у шезлонгу та “перезавантажувалася”. І якщо спочатку її зустрічали як гостю і були їй раді, то потім її приїзди вже не приносили радості. Радість більше почали доставляти її від’їзди.

– Може скажемо їй, що кожного тижня до нас у гості приїжджати небажано? – запропонував Марині чоловік. – Адже у нас свої справи є, а через її приїзди ми всі вихідні сидимо в будинку.

– Так, сказати якось треба, – погодилася з чоловіком Марина. – Тим більше, що наступного тижня приїдуть Віталік з Оленкою. Будемо з тобою з онуками займатись, нам не до Тані буде.

У вихідні, як за розкладом, приїхала Тетяна. Марина їй у перший же день повідомила, що через пару днів приїжджає син із невісткою та онуками і житимуть у них до кінця літа.

– Ні, ну я не розумію таких нахабних людей! – обурювалася Тетяна. – У вас своїх справ вистачає, а вони до вас на все літо приїжджають! Вони відпочиватимуть, а ви їх обслуговуватимете! Ось молодь нахабна пішла! Ось все аби на халяву, все б на чиєїсь шиї проїхатись!

Від таких слів Марина з чоловіком перезирнулися. Виходить, що вона чудово все знає, але продовжує користуватися їх гостинністю, тому що їй так зручно і так хочеться.

– Тань, ну взагалі-то це наші діти та онуки! – відповіла їй Марина. – Ми раді їхньому приїзду, ми чекаємо їх. Та й Віталік з Оленкою нам дуже допомагають.

– Тепер спокійно й не відпочинеш із дітьми, – розчаровано сказала Тетяна. – Носитимуться весь день. А я ж хотіла у відпустці у вас пожити.

– Не вийде, – відповіла Марина, – доведеться тобі в інше місце їздити на перезавантаження, у нас відпочити тобі точно ніхто не дасть.

– Господи! – Закотила очі Тетяна. – Які ж усі люди егоїсти! Тільки про себе думають. А я тебе подругою вважала…

Марині стало якось не по собі. Вона була вражена тим, що у Тетяни геть-чисто відсутні почуття такту і поняття про пристойність. Адже вона сама щотижня приїжджала до них, не зважаючи на їхні інтереси, а тепер її ж звинуватила в егоїзмі.

– Я тебе чимось образила? – здивувалася Марина.

– Ти мене зрадила, – театральним голосом відповіла їй Тетяна. – Діти для тебе виявилися важливішими, ніж я.

– Діти – це взагалі святе! – спокійно сказала їй Марина. – Не треба порівнювати те, де пріоритет очевидний.

Тетяна поїхала від них ображена до глибини душі. А Марина й уявити до цього не могла, що нахабство людей буває безмежне. Натомість тепер знає.

About the author