Подружки сиділи на кухні і пліткували.
-Ой, Оленко, яка ти щаслива! – говорила із заздрістю Галя, дивлячись на кругленький живіт подруги. – У тридцять п’ять років примудрилася знайти чоловіка, та ще й такого гарного.
-Ага, – усміхалася Олена, яка аж сяяла. – Примудрилася. Квіти мені дарує щодня. Любить… Але якби ти тільки знала правду, як у мені це вийшло, ти б ні за що не повірила!
-Ну і де, де його знайшла? – Галина аж стрепенулася. – Поділися з подругою своїм секретом.
-Поділюсь, якщо пообіцяєш нікому про цей метод не розповідати? Це велика таємниця. А то всі почнуть так робити.
-Клянуся, нікому ні слова, – Галя аж перехрестилася від здивування. – Він у тебе взагалі хто?
-Рибалка він. А так, ріелтором працює. Але головне, що я правильно розрахувала.
-Що розрахувала?
-Які фотки у соціальних мережах викладати, і на які групи підписуватись.
-І на які?
-На такі, де справжні мужики спілкуються. Не ці мрійники в білих комірцях, а ті, що не бояться ні спеки, ні морозів. У яких пристрасть в очах.
-Це хто такі? – не зрозуміла Галя.
-Я ж говорю, справжні мужики, – засміялася Олена. – Якось випадково зазирнула я у групу, де любителі риболовлі спілкуються, почитала їх листування, і тут мене раптом осяяло.
-Осяяло?
-Ага. Пішла я того ж дня в магазин для рибалок, і купила собі вудку, довгу таку.
-Для чого?
-І пішла я в суботу на річку. З самого ранку.
-Так, гаразд! – тепер уже засміялася захоплено Галя. – Пішла з рибалками знайомитись, так?
-Ні, звісно, – пирхнула Олена.
-Що, невже, рибалити? – не повірила Галя.
-Ти що, зовсім, чи що? – знов засміялася Олена. – На фотосесію я пішла. Прийшла на річку, побачила групу рибалок, постояла осторонь, почекала, коли хтось щось упіймає, підходжу і здивовано ахаю. А потім ввічливо говорю: – Чоловіки, а можна я з вашою рибкою сфотографуюсь?
-Навіщо?
-Ось і вони мене запитали – навіщо, – закивала Олена. – А я беру в одну руку рибу, а в другій у мене моя вудка. Рибалка мене на мій мобільний телефон фотографує, і все. Я чоловікові посміхаюся, повертаю рибу та йду далі.
-І навіть із ним не познайомилася?
-Ні звичайно! У мене ж не для цього довга вудка у руках. Потім я знаходжу інших рибалок, знову чекаю, коли хтось упіймає хорошу рибу, і з ним повторюю те саме.
-Що – те саме?
-Фотографуюсь, ось що!
-Нічого не розумію, – засмучено затрясла головою Галя. – Нащо тобі все це потрібне?
-А тому що надвечір у мене на мобільному море фото про те, яка я крута рибалка. Я ж, виходить, стільки риби за день наловила! І вся така велика риба! Потім я ці фото викладаю в соціальних мережах та на рибальських форумах. Пропоную мужикам, які рибалки, оцінити мої здібності.
-Оцінили? – кисло посміхнулася Галя.
-Не те слово, – кивнула Олена. – Тут таке почалося!
-Що почалося?
-Захоплення почалося, компліменти, і визнання того, що я найкрутіша рибалка у світі. І посипалося одразу купа пропозицій разом з’їздити на рибалку.
-І ти погодилась?
-Не одразу. Спершу я вибирала, з ким поїхати. Вибрала Миколу. Тепер він мій чоловік.
-І що, – Галя недовірливо закліпала очима. – Невже твій Микола на першій же рибалці не зрозумів, що ти ніяка не рибалка?
-Так ми на рибалку з ним разом так і не з’їздили, – спокійно знизала плечима Олена.
-Чому?
-Тому що мені весь час ніколи. Тим паче, що на рибалку він може й без мене їздити. До речі, він і зараз на рибалці. І взагалі, не в рибалці річ.
-А в чому?
-А в тому, що ми з ним покохали одне одного. По справжньому.
-Що, справді? – Галя здивовано подивилася на подругу. – І ти його любиш?
-Більше життя люблю. І тепер мені, – Олена погладила свій животик. – Взагалі не до риболовлі. От коли син народиться, хай Микола з ним на річку і їздить.
-А ти?
-А я йому дочку народжу, – засміялась Олена.
Одразу після того, як Галя вийшла з квартири Олени, вона одразу вирушила в магазин для рибалок – купувати вудку якомога довшу…
