Галина прокинулася рано, приготувала сніданок, і розбудила доньку. Сіли снідати. – Мамо, а ти пам’ятаєш, що у мене в суботу день народження, – раптом сказала донька. – Звісно, – усміхнулася жінка. – Якраз хотіла запитати, що тобі подарувати? – Нічого. Але у мене буде до теба прохання. Приходь в суботу за цією адресою – це і буде моїм подарунком, – єхидно усміхнулася донька і передала листочок з адресою. Галина здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Донці виповнюється дванадцять років. Галина вирішила, щоб не думати над подарунком, просто спитати, що вона хоче на день народження. Дочка трохи подумала і сказала:

– Я хочу з тобою та татом сходити до кафе. І щоб більше не було нікого. А дарувати щось мені не треба.

Так, загадала дочка загадку. Із чоловіком Галина розійшлися два роки тому. Точніше, не розійшлися, а чоловік пішов, знайшов собі нове кохання. Тоді для Галини це була несподіванка. Здавалося, що все в них у родині добре, є донька, куплено квартиру. Живи та радій! Але прийшов чоловік із роботи і сказав, що закохався, що так закохався, як ніколи не любив, що жити без неї не може, що залишить все дружині та дочці, що нічого йому від минулого життя не треба. Галина тоді запитала:

– Нічого? І навіть дочка?

– Не пересмикуйте! – відповів чоловік. – Дочку я не залишу.

– А як же я?

– А що ти? Ти ще не стара, знайдеш собі якогось принца, – раптом засміявся чоловік.

Галина з образи змахнула зі столу вазу з квітами. Ваза розлетілася на дрібні шматочки, вода розтеклася ламінатом, квіти віялом лягли на підлозі.

– Ти що? – вигукнув чоловік.

Галина єхидно посміхнулася, показавши на підлогу:

– Дивись, могилка нашої родини.

– Нісенітниця, – сказав чоловік і пішов.

Потім довго оформляли розлучення, Галина не погоджувалась, і суддя давав відстрочку на примирення. Але в результаті таки отримали свідоцтва про розірвання шлюбу.

Тоді Галина гірко плакала, дочка її втішала. А за тиждень раптом Галина відчула легкість, наче камінь звалився з душі. Вона раптом усвідомила, що їм із дочкою вдвох добре. Готувати менше, прати менше, турбот менше, часу для улюблених хобі більше. Вони з дочкою стали більше проводити час разом. Про чоловіка Галина перестала навіть думати, а не те, що переживати. Охолонули всі почуття до нього.

Чоловік не забував доньку, забирав її до себе у вихідні. Хоч дочці і не подобалося, що батько скрізь за собою водить свою дівчину, але проводила час із батьком.

Життя налагодилося і не віщувало жодних проблем. Але раптом це прохання дочки, як на це відреагує її батько?

Даремно Галина переживала, колишній чоловік погодився.

Утрьох час провели весело, сміялися, згадували, як росла дочка і що витворяла, їли морозиво та грали в слова. Були непомітні стороннім, але такі ніжні потиски рук Галини та колишнього чоловіка. Іноді навіть здавалося, що не було двох років розлучення, і немає тієї, яку любить колишній чоловік.

Настав час розлучатися. Дочка обняла тата і сказала:

– Добре, що ти сьогодні з нами. Давай ще колись так посидимо. А краще приходь до нас у гості.

– В гості? Ну, це маму треба питати. Якщо дозволить, то, може, прийду, – посміхався колишній чоловік.

– Приходь, пригостимо чаєм, – знизала плечима Галина.

– От і добре, – сказала дочка і побігла до туалету.

Колишній чоловік раптом став серйозним:

– Даремно стараєшся, я не дам тобі шансу відновити сім’ю. Розумієш? Я не зроблю так підло зі своєю дружиною.

Галина застигла, так і не придумала, що відповісти. Було відчуття, що колишній чоловік зрадив її вдруге.

«Ні, більше таких зустрічей не буде, як би не просила дочка», – вирішила Галина.

About the author