Ганна раптово заслабла і була у лікарні. Наступного дня її приїхали провідати колеги з роботи. Ганна була дуже сумна. Приїхали тільки дівчата, тому вона з ними багато пліткувала. – Ой дівчатка… Я не знаю, як вам і сказати, – раптом почала Ганна. – Андрій кинув мене! Сказав, що не хоче мене таку бачити, йому неприємно. Кого я любила стільки часу, дівчатка?! Ганна тихо заплакала… Її коліжанки не знали, що й думати

У новому робочому колективі яскравих людей завжди видно.

Нехай вони просто одягнені, але їхня харизма видніється за версту.

Ганнуся здобувала довіру клієнтів простотою. Окрім природної людяності та доброти, які притаманні менеджерам із клієнтами, вона знала якісь невидимі струни душі.

Коротше кажучи, складні процеси у житті вона називала простими словами, а її охоче слухали.

Працювати з нею було легко та комфортно. Від клієнтів не було відбою, гроші вона заробляла добрі.

За ненав’язливою бесідою під час обіду, з’ясувалося, що Ганна живе з хлопцем зі шкільного випуску.

Обоє вони вирвалися з села до міста, вступили в інститут, пішли працювати, зняли собі маленьку квартирку.

Як і звичайні люди, вони мріяли про щастя, власне житло і хороші заробітки.

Андрій не кликав Ганну заміж, вони й так звикли жити, незареєстрованими у шлюбі.

Але вона, як, мабуть, будь-яка здорова жінка, мріяла про законну обручку на безіменному пальці і гріла надію.

Ту саму надію, яка жила з нею цілих 10 років. Тим не менш, згодом жити вони стали багатше і ситніше.

Якось Ганнуся дуже запізнювалася на роботу. Колеги заметушилися, навіть начальниця обдзвонила всіх її родичів.

Ніхто не знав, що з нею. І тільки за кілька годин прийшла звістка, що вона потрапила у лікарню…

Колектив був дружний і після роботи всі вирушили до неї. А вона, трохи втомлена, але все ж таки весела, лежала у своїй палаті.

-Учора ввечері заступилася за дівчину на вулиці… І от – маю тепер отаке.., – сказала Ганна,

Колеги вже хотіли пошкодувати її, але вона раптом розсміялася.

-Бачили б ви зараз свої обличчя, – сміялася вона.

Всі й розслабилися, бачачи її хороший настрій і легкість, властиві їй у важких ситуаціях.

Однак наступного дня, вона була сумна. Приїхали тільки дівчата, тому вона з ними багато пліткувала.

-Ой дівчатка… Я не знаю як вам і сказати, – почала Ганна. – Андрій кинув мене. Сказав, що не хоче мене таку бачити, йому неприємно. Кого я любила стільки часу, дівчатка?!

Ганна тихо заплакала… Її коліжанки не знали, що й думати.

Вона була якась не така, як завжди. Тепер було видно, що вона під гнітом важких думок.

-Не могли б ви піти, дівчатка? Я щось втомилася сьогодні. Хочу побути сама…

А потім вона якось змінилася. Вона стала спокійнішою. Та сама легкість і ставлення до ситуацій залишилися при ній, але вона якось помітно покращала.

Що вона переживала у лікарняних стінах – ніхто не знав. Але було ясно, що колективу за неї можна вже не переживати.

І раптом зʼявилася чергова новина про неї. Виявилося, що в день, коли її покинув Андрій, вона розплакалася на очах свого лікаря.

Той сказав їй якісь правильні слова, і вона більш-менш заспокоїлася.

А далі, коли вона збиралася виписуватись, він запропонував їй зустрічатися.

-Мабуть, він дуже надихнувся, що я постійно лежу, – жартувала Ганна, розповідаючи свою історію.

Їй подобався Ігор. Розумний медик, уважний, добрий, справедливий.

-Але я, дівчатка, не можу ні до чого прикопатись. Два місяці його знаю, а недоліків не бачу, – говорила вона.

Вона так старанно намагалася розглянути його недоліки, що не на жарт покохала Ігоря. І це було взаємно…

Через півроку вона вийшла за нього заміж.

Після весілля на роботі з’явився Андрій, щоб замолити свої гріхи перед Ганною.

Але як швидко він з’явився, так і пішов, під строгим поглядом Ганни…

About the author