Григорій лежав на дивані і думав, як він дійшов до такого життя. До п’ятдесяти років – ні сім’ї, ні друзів до ладу немає! Раптом задзвонив телефон. Григорій здивувався – йому ж ніхто сьогодні не мав дзвонити! Номер був незнайомий. – Привіт, Грицю. Не впізнав? Це Наталя, твоя однокласниця. Григорій від подиву навіть скочив з дивану. – Привіт, – здивовано сказав Григорій. – А як ти мене знайшла? Григорій не розумів, що відбувається. Вона ж була любов усього його життя

Григорій лежав на дивані і думав, як він дійшов до такого життя. До п’ятдесяти років – ні сім’ї, ні друзів до ладу немає!

Одружився кілька разів, і щоразу здавалося, що по коханню. Але кохання проходило, а жити з нелюбою жінкою не хотілося.

-Чому жінки, коли виходять заміж, одразу стають такі? І обличчям, і характером міняються в гіршу сторону, – міркував Григорій. – Закохуємось ми у фей, а живемо з бабами! Все життя ці баби мені зіпсували!

Колись давно поїхав Григорій за черговою феєю в чуже місто, далеко від рідного дому, та так і застряг у ньому. Фея швидко пішла, так залишився Григорій один. Потім знову і знову наступав на ці самі граблі…

Раптом задзвонив телефон. Григорій здивувався, йому ніхто сьогодні не мав дзвонити:

-Невже на роботі щось трапилося?

Номер був незнайомий:

-Привіт, Грицю. Не впізнав? Це Наталя, твоя однокласниця.

Григорій від подиву навіть скочив з дивану.

-Привіт, – здивовано сказав Григорій. – А як ти мене знайшла?

Григорій не розумів, що відбувається. Вона ж була любов усього його життя.

-У наш час це не дуже важко. Не ті запитання задаєш. Ми вирішили зібратися класом наступних вихідних. Сподіваюся, ти не придумаєш причини, через яку не зможеш приїхати? Можеш із дружиною. Тільки попередь, а то нам ресторан замовляти. Треба розуміти, скільки людей буде.

-Приїду. Дружини в мене нема.

-От і добре!

-Що добре? Що дружини нема?

-Добре, що приїдеш. А дружина діло таке, – хихикнула Наталя і відключила телефон.

Після розмови думки Григорія перейшли на спогади. Була в нього в школі подружка.

-Кажуть, що дружби між чоловіком і жінкою не може бути, – Григорій раптом почав говорити вголос, при цьому ходив по квартирі. – А з Даринкою ми товаришували. Вона була хорошим другом…

Григорій сів на диван.

-Цікаво, де вона зараз? Одружена, мабуть, діти, онуки. Все як годиться, – думав про Дарину Григорій. – Класна дівчина була. Ми з нею обговорювали фільми, книги та музику, постійно жартували. Весело було. У старших класах зображували закохану пару. Насправді я любив дівчинку з паралельного класу. Складав їй вірші, а Дарина редагувала їх. Виходило класно. Вона давала мені поради, як залицятися до дівчат. А прилюдно освідчувалась мені в коханні. Після школи вступили до різних навчальних закладів, ще якийсь час спілкувалися, а потім я поїхав. Будь-який зв’язок зник. Тільки заради Дарини з’їжджу на зустріч випускників. Цікаво, яка вона стала.

У призначений час Григорій наближався до ресторану. Біля дверей ресторану стояла жінка похилого віку, розглядаючи кожного, хто входить. Григорію навіть стало ніяково від її погляду. Жінка зробила крок назустріч Григорію:

-Григорію? Бачу, що ти… змінився, постарів, але впізнаю. Не впізнаєш мене? Я мама Дарини.

-Здрастуйте, – посміхнувся Григорій. – А Дарина де? Так хочеться побачити її.

-А Даринки, ось уже майже десять років як нема. Не стало її. Немає моєї Даші. А я спеціально прийшла сюди, коли дізналася, що ти приїдеш, щоб подивитися у твої очі. Любила тебе Даринка все життя, і сім’ю свою не змогла завести, так тебе любила, – мама Дарини розвернулася і пішла геть.

Григорій розгублено стояв біля ресторану.

-Як же так? Чому вона мені цього не казала? Чи казала, а я не чув? Можливо, тоді б і моє життя було іншим…

Григорій йшов на вокзал. Не було сенсу зустрічатися з однокласниками. Серед них не було Даринки…

About the author