Ігор повернувся додому з роботи, у квартирі було темно. – Сплять, – подумав він. Не знімаючи взуття, він пройшов кімнатами, нікого немає. – Дивно, – вимовив вголос чоловік. Він зайшов на кухню, на столі стояла вечеря а поряд записка: – Я так більше не можу. Ми з Олегом від тебе пішли, не шукай нас. На розлучення подам сама. І все ні пояснень, ні причин. Ігор не розумів, що відбувається

Повертаючись із роботи, Ігор звернув увагу на неймовірну тишу у квартирі та темні вікна. “Сплять”, – подумав він. Світло радісно ввімкнулося, зустрічаючи господаря. Не знімаючи взуття, він пройшов кімнатами, нікого немає. Як завжди, чисто на столі накрита білою серветкою вечеря та записка. – Я так більше не можу. Ми з Олегом від тебе пішли, не шукай нас. На розлучення подам сама. 

І все ні пояснень, ні причин.

Ігор не спав всю ніч. Про те, що він у чомусь винен, у нього навіть думки не було. 

Одружилися вони з Лідою ще в інституті. Обидва із села приїхали, обидва виховувалися без батька. В Ігоря пішов, коли йому було два роки, у Ліди не стало. А тому прагнули жити без допомоги батьків. Усі п’ять студентських років працювали. Він у автомайстерні «помічником слюсаря», як його називав власник. Вона лаборанткою у своєму ж інституті.

Коли всі однокурсники насолоджувалися вільним життям, вони працювали. Жодних спогадів тільки інститут, підготовка до іспитів та робота. Навіть залицянь не було, якось само собою вийшло. Ліді було шкода Ігоря, завжди втомленого. Вона допомагала йому в навчанні і одного разу, засидівшись далеко за північ, залишилася на ніч у його кімнаті. Коли вона завагітніла він, як чесна людина зробив їй пропозицію. І вся романтика.

Після закінчення інституту Ігор продовжив роботу у автосервісі, потім відкрив свій. Потім ціла мережа сервісних центрів від відомих брендів по всій країні. Він, як і раніше, працював без вихідних, спав по 4 години. Він не мав жодної відпустки. Ні, вони звичайно виїжджали з дружиною та сином на престижні курорти, але дня через два чи три йому доводилося повернутися за якоюсь терміновою потребою. Дружина залишалася сама. Спочатку з розумінням, потім із роздратуванням. Він чудово розумів, що Ліда втомилася. Втомилася чекати, втомилася від самотності. Хіба він не втомився. Він же старається, щоб у Олежика було все, найкраще. Найкращий будинок, найкращий одяг, найкращі гаджети, найкраща школа. Він дуже переживав, що син буде як він.

Ну, ось забезпечив, вони нікому не заздрять, вони мають все! І що? Щасливий він? Ні, а дружина зовсім від нього пішла. Їй виявляється, ця забезпеченість не була потрібна? Він це все для себе робив?

Образа охопила його. Він намагався згадати приємні моменти у житті. А їх нема. Ось зовсім нема. Якось часу на них не вистачило. Його партнери примудрялися відпочивати, радіти життю, а він все переживав щось упустити. Переживав, що більше нічого не вийде. Не прогавиа, все є і що? Не оцінили, не зрозуміли. Ніхто навіть дружина.

З сім’ї думки перейшли у дитинство. Згадав, як мама останні гроші віддавала йому на кросівки, а сама на роботу потім пішки ходила. А він вже не пам’ятає, коли їй дзвонив. Ні, їй гроші щомісяця відправляв, а от не приїжджав вже багато років.

Він подивився на годинник, дістав телефон.

– Олексій, привіт. Мене не буде тижнів зо два.

– Ти що? Без тебе не впораємось. Стільки роботи!

– Нічого страшного, впорайтеся. Мені час відпочити.

Замовив квиток у рідне місто. Водія турбувати не став. Ніч таки. Як колись, дуже давно викликав таксі.

У рідній хаті, як і багато років тому дбайлива мама, млинці на сніданок, обговорення сусідів вечорами. Мама така сама, тільки постаріла. А голос той самий, як багато років тому. Добре тут. Як він раніше не помічав?

Увечері прибігла однокласниця Ольга.

– Ігор, ми тут зібратися вирішили, якщо ти приїхав. Давно тебе не бачили, посидимо, поговоримо. Юра столик у кафе « на шість замовив. Знайдеш? Чи за тобою приїхати.

– Знайду, – зрадів такій перспективі Ігор, – а хто ще буде?

– Олена Захарова, Танька Бондаренко, Сашко та Андрій, точно прийдуть. Решту ще не обдзвонила.

Весело було у кафе. І абсолютно байдуже хто, на якій машині приїхав, у кого телефон дорожчий. Вперше Ігор відчув себе безтурботним та щасливим.

Повертаючись, він знав, що робити. Продав будинок та бізнес партнеру. Більше половини грошей переказав Ліді та синові. Сам повернувся до рідного села і відкрив там маленький автосервіс.

Через рік одружився з однокласницею, яка закохана була в нього з першого класу.

– Нікуди не поспішаю, ні за чим не женусь, – розповідав мені Ігор. – У мене тепер п’ятеро дітей. Старшого Олега ти знаєш, а Оля мені ще чотирьох народила. Хотіли дівчинку, вийшло двоє. А потім сина планували і знову близнюки. Пізно я зрозумів, що для щастя не гроші потрібні, а увага та турбота близької людини. Намагаюся виправити помилки. Як добре, що життя мені ще один шанс дало.

About the author