Катя ліпила вареники, наспівуючи якусь мелодію. – О, ти вареники ліпиш? – раптом почула вона голос з-за спини. Дівчина обернулася і побачила свекруху Ніну Євгенівну. – Здрастуйте, – кивнула невістка. – А ви як увійшли? Свекруха вимила руки з милом і стала поруч, беручи в руки шматок тіста. – Через двері, – єхидно усміхнулася жінка. Катя продовжила здивовано дивитися на свекруху, не розуміючи, як вона потрапила у квартиру

Не так уявляла своє заміжжя Катя. Весілля було на рівні, а ось як повернулися молоді із закордонної поїздки, одразу свекруха її в оборот взяла, ніби домовленість у них з Віктором була: невістку до певного моменту не чіпати, а потім можна робити що заманеться.

Чи розуміла Ніна Євгенівна, що псує життя новоспеченої сім’ї чи ні, але шефство швидко над Катею взяла. І все їй здавалося, що погано невістка робить, що синові дісталася дружина, яка нічого не вміє робити.

Сорочки недостатньо випрасовані, вона ж говорила Вікторові, а той усе.

– Ну мамо, вона навчиться.

А потім і того гірше, доставку їжі замовляють. Де ж це бачено, щоб вдома не домашня їжа була, а покупна.

А ось вона свого часу і без памперсів, і без пральної машинки, і без мультиварок усіляких – все сама! І все встигала.

Тому дивилася на все це неподобство жінка і вчила науці. Віктор не те щоб радів з усього цього, але й не заважав.

– Ну як ти вареники ліпиш? – встряла свекруха в процес, хитаючи головою.

Катя здивовано моргала, не розуміючи звідки узялася Ніна Євгенівна, адже ще кілька хвилин тому в квартирі її не було.

– Здрастуйте, – кивнула невістка, вирішуючи завдання. – А ви тут як?

Свекруха вимила руки з милом і стала поруч, беручи в руки шматок тіста.

– Мимо йшла, – набирала вона ложкою картоплю з сиром, потім піднесла до рота і скуштувала, – не солила? Віктор більше солений любить, – винесла вердикт жінка, укладаючи начинку у кружечок з тіста.

“Може, я двері не зачинила?” – думала Катя.

– Звідки у вас ключі? – спустилася втомлено господиня на стілець, вона завжди вважала, що чудово справляється з домашніми обов’язками, а тут, як у перший день на роботі: «забудьте все, чого вас вчили». Соня прибрала пасмо з чола.

– А ось так не треба робити, – подивилася на неї в упор свекруха. – Хустку одягни, негоже вареники з волоссям твоїм їсти.

На правах старшої і досвідченішої Ніна Євгенівна вважала своїм обов’язком навчити розуму невістку. Ні, ну а хто, як не вона? Пам’ятається, як вчора, як вона сама заміж вийшла і під каблук свекрухи потрапила. Скільки вже наслухалася від другої матері, яку так назвати і язик не повертався. Ніна спочатку посміхалася і кивала, а потім тихо ображалася. Присягнулася, що своїй невістці в усьому допомагатиме. І ось – слово тримає: допомагає.

– То звідки у вас ключі, Ніна Євгенівна?

– Катрусю, ви коли на моря свої виїжджали, хто за квіточками дивився? Так, до речі, що фіалки цвісти стали, а до цього, пам’ятаю, тільки листи й стояли. Аура у вас погана, – загорнула вона другий вареник і поклала на стіл.

– То ви ж нам ключі назад віддали, – не розуміла дівчина.

– Ну так, а собі дублікат зробила на всякий, – кивнула вона головою. – Не чужі ж люди, я завжди допомогти готова. А то знаєш як буває, крутяться невістки, а допомогти нікому.

Катя тільки зараз зрозуміла значення приказки: добрими намірами вистелена дорога до… Вона сиділа, уткнувшись поглядом у стіл, і не знала, як поводитися. Одне вона зрозуміла точно: треба поговорити з Віктором.

– Вітя, ось ти мені хто? – запитала ввечері Катя, притулившись до чоловіка на ліжку. Він щойно скуштував вареники і залишився задоволений: як мамині, сказав чоловік.

– Що за дивне питання?

– Ну, ось ти мені чоловік? Так?

Вітя дивився на дружину, намагаючись зрозуміти, до чого вона хилить.

– Я за тебе виходила, – ласкаво говорила Катя. – Тільки жістає мене твоя мама. А мені ой як не подобається!

– Ну, Катю, вона ж люблячи допомагає нам. Знаєш, як їй важко довелося.

– Тож вона на інших відіграється?

– Та ні, мама добра.

“Кому мама, а кому свекруха”, – поправила його подумки Катя, а вголос промовила.

– Ти знаєш, що вона має ключі від нашої квартири?

Він знизав плечима.

– Навіть якщо так, нічого страшного.

– Ну, тобто нормально, якщо вона прийде, коли ми з тобою займатимемося коханням, і стане вчити мене, як тобі більше подобається? – невитримала Катя.

– Ну що ти утрируєш?! Мама так не зробить!

– Не прийде, коли їй заманеться і не вчитиме мене?

– Катю!

– Вітя, – сіла дружина на ліжку. – Ми одружені чотири місяці, за цей час я встигла насититися Ніною Євгенівною ось так, – дівчина провела пальцем по шиї. – Я нічого не маю проти неї, як людини, тільки нехай вона не лізе до нашої родини. А то, їй Богу, таке почуття, що я одружена з свекрухою, – посміхнулася Катя.

– Ти просто так сприймаєш усе близько до серця?

– Думаєш?

– Впевнений.

– Гаразд, – знизала плечима Катя, погоджуючись, і решту вечора вони провели разом.

На ранок Катя писала повідомлення:

“Мені потрібна твоя допомога, тату”.

Ігор був людиною веселою та компанійською, знав, де пожартувати, а де промовчати. Вислухав доньку уважно та погодився. У вихідні зайшов, як домовилися.

– Ну хто ж так ручку прикручує, – нарікав тесть, витягаючи з кишені викрутку, – давай покажу, як треба.

Віктор здивовано глянув на чоловіка, а Катя сховала усмішку в кулак.

– Давай-давай, – відганяв його тесть. І Віктор поступився місцем.

– Я тут сережку випадково за диван упустила, допоможіть відсунути, – гукнула з кімнати Катя.

Віктор пішов на допомогу і протягнув диван паркетом. Катя швидко підняла сережку.

– Ти що? – з подивом гукнув тесть, – подряпаєш! Ось як треба, – і він підняв диван і поставив його на місце.

– Там ще кран підтікає, – згадала Катя.

– Як підтікає? – не зрозумів чоловік.

– Ось так: кап-кап-кап, – до слів Катя додала показ пальцем.

– Неси інструменти, – наголосив Ігор зятю.

– Так у мене немає, – розвів руками Віктор.

– Ооооо, молодь, – протягнув чоловік, хитаючи головою. – Що ж ти за господар, коли в тебе немає інструменту.

Віктор був не у своїй тарілці. Він зовсім не очікував, що гість вказуватиме йому як і що робити.

– Ну та гаразд, виручу, зараз, – і тесть вийшов з квартири.

– Катю, – глянув на дружину чоловік, – що з твоїм батьком?

– Ну як, він же люблячи допомагає нам, – розвела вона руками. – Прямо, як твоя мама, – дівчина не збиралася говорити останню фразу, вона сама вирвалася.

– Про всяк випадок з собою вожу в машині, – зайшов Ігор на кухню, показуючи ключ.

– Та все, тату, не треба.

Тесть подивився на дочку, потім на зятя.

– Це навіть добре, – сів він за стіл, – я сам якось незручно почував себе. Налий вже чаю батькові, – попросив він дочку.

Катя не знає, якими правдами та неправдами Віктор подіяв на матір, але більше вона без попередження до них не приходила. Звичайно, виправити людину повністю неможливо, тому Ніна Євгенівна далі вчила невістку премудростям. І треба сказати, що часом це було до речі.

А коли в сім’ї з’явилася двійня, тут зайві руки та слушні поради ой як у нагоді стали. Притерлися невістка і свекруха, бувало й посваряться, але відчувається тепер одна велика родина.

About the author