Ліля прийшла до батьків Юри, знайомитися. Незабаром у них весілля. – Мамо, це моя наречена, – предаставив він Лілю. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запропонувала мама. Сіли за стіл. Вся увага припала на Лілю. Розпитували хто, звідки, освіта, робота, батьки. Все начебто добре, але сестри Юрія про щось постійно шепталися. Ліля вийшла з-за столу і попрямувала до ванної кімнати. Пробула там зовсім не довго, а коли вийшла, почула розмову, прислухалася і застигла на місці

Юра та Ліля зустрічалися вже півроку. Юрко кликав її завжди Ліля, Лілечка.

– Так мене мама завжди називала. А тато взагалі квіточкою. Я завжди смішна була, весела.

– Та ти й зараз така.

Призначили день знайомства із батьками Юри. Ліля сама з іншого міста. Спочатку вчилася, а потім і працювати стала, так і залишилася.

Збираючись на вечерю до батьків нареченого, вона не знала, що одягти. Сама вона любила влітку носити сукні та сарафани. В міру відкриті, в міру короткі. Одягнена завжди була стильно та зручно. А тут знайомство із майбутніми родичами. Тато Юри якийсь кандидат наук, мама викладач вузу. Яке вибрати вбрання? Зупинилася на суворій чорній сукні.

– Яка ти сьогодні гарна, – зробив їй комплімент сусід Андрій, коли вона виходила з квартири, яку винаймала, – Не як закохалася. Випадково не в мене.

– Ні.

– Шкода.

Усі у зборі: батьки, старша сестра Юри, молодша 18-річна сестра. Знайомство відбулося, усі сіли за стіл. Вся увага на гостю. Тато почав розпитувати: хто, звідки, освіта, робота, батьки.

Все начебто добре, але сестри Юрія шепочуться та посміюються. Мама навіть їм зауваження зробила.

Ліля вийшла з-за столу і попрямувала до ванної кімнати. Пробула там зовсім не довго, а коли вийшла, почула розмову.

– Я ж вам сказала, потім все скажете. Потім, коли вона піде.

– Мамо, та ти подивися на неї. Приїжджа. Житло їй треба, живе на орендованій квартирі. Ось за Юрку і хоче вискочити. Почекай, вона ще тобі скаже, що вагітна. А одяглася як. Якщо нема що одягти, то чорна сукня на всі випадки життя.

– І батьки у неї напевно не мають нічого, і купа родичів. Уявляєш, що на весіллі буде.

– Краще Віра. Ну чи Віка. Віра вчора була? Ось вона найкраща. У неї хоч квартира є. Натомість у Вікі батько при грошах.

Весь цей час Юрій не вставив жодного слова в розмову сестер і матері. Ні слова протесту, ні слова на захист нареченої. Ліля зрозуміла, що вона як мінімум третя претендентка на місце невістки у цій родині. Але і це швидше за все не межа. Він що з усіма одразу крутив роман? І найголовніше – Юра мовчить. А цікаво, як вони обирали нареченого його старшій сестрі. Він навіть не присутній зараз на їхньому заході.

Ліля вдала, що нічого не чула.

Посиділа ще трохи і збиралася йти. Продовжувати тут було вже неприємн. Юра пішов її проводжати.

– Не треба. Ви тут обговоріть, підходжу я вам чи ні, я сама дорогу знайду. Я бачу, що ти нічого не вирішуєш.

– Стривай, Лілю. Може, ти їм сподобалася. Просто вони ще не все довідалися про тебе.

– А що ще треба знати? Я про себе дізналася багато чого від них. Мої родичі бідні та гулящі, – Ліля спеціально говорила голосно, вона знала що в кімнаті, де залишилися сидіти батьки та сестри Юрія, все чути. – А ви з ними знайомі, що б так казати? Можете запрошувати наступну кандидатку. Я пас!

– Лілю, давай поговоримо, почекай мене.

Ліля вже нічого не слухала, вона бігла сходами. Сльози самі котилися з очей. Він навіть не намагався заступитися за неї. Все. Все скінчено.

– Ліля. Ну ти повинна мене зрозуміти, — Юрій наздогнав її на зупинці автобуса, — то сестри з матір’ю все вигадали. Вони хочуть якнайкраще.

– Для тебе краще. Ось іди та слухай їх. Живи з ними. І буде тобі щастя. Прощай назавжди.

– Лілю, Лілечко, навіщо ти так.

Але Ліля вже сіла в автобус і відвернулася до вікна, щоб ніхто не бачив її сліз. Але глядачі знайшлися. Сусід Андрій повертався тим самим автобусом. Він відразу помітив її, і її настрій також.

– Лілю, що трапилося?

– Все добре, – Ліля вже майже заспокоїлася.

– Точно? А я купив тортик. Мама такий дуже любить. Хочеться її побалувати. – обличчя Андрія стало сумним.

– А чому так сумно? Щось із мамою?

– Мама нездужає. Сказали довго не протягне.

– Співчуваю. Важко тобі.

– А ходімо до нас, мама зрадіє. Адже в мене немає дівчини. А мама все переживає.

– Давай. І маму порадуємо.

Мама справді була рада. Вони пили чай і сміялися. Було видно, що їй важко. Андрій відвів її до кімнати і повернувся.

– Зараз вона засне, – тихо сказав хлопець. – Мама сказала, що ти гарна.

Ліля засміялася, і відразу заплакала.

– Ти чого? Все ж добре. Чи щось не так?

– Ти вибач. Все добре. Я просто ходила знайомитись з батьками нареченого. Колишнього нареченого. Там все було погано. Навіть добре, що я все почула.

Ліля розповіла все Андрію.

– Інтелігенція. Так… І наречений твій теж хороший…

– Не наречений він мені більше.

– Ну може ще помиритись.

– Ні. Ніколи. Бачити його не хочу, а його сімейку тим більше.

Ліля стала часто заходити до Андрія. Як і прогнозували, його мами не стало через місяць. Ліля плакала разом із ним.

Життя триває. Через рік Ліля та Андрій побралися. У Андрія рідні не було. А ось у Лілі дуже багато. Батьки, численні дядьки та тітки, два старші брати з сім’ями. І жодного гуляки. А хто такий Андрій для них було байдуже. Головне, що він любить їхню Лілю.

У ЗАГСі було шумно та весело. Ліля не одразу помітила наступну пару. То був Юрій. Поруч із ним стояла вагітна наречена. Трохи осторонь батьки Юрія і якась дуже «весела» ​​жінка, мабуть мати нареченої. Вигляд у всіх був не веселий, не весільний.

Ліля щось сказала Андрію та підійшла до батьків Юрія.

– Прекрасний вибір. Вітаю. А це моя численна рідня. Усі дуже порядні та багаті люди. – Ліля показала на своїх родичів, хоч і без слів було все зрозуміло, – дякую вам за ту розмову про мене. Ще раз вітаю.

Вони стояли і посміхалися, не знаючи, що відповісти.

About the author