Люда прибрала зі столу миску салату з огірків та помідорів і придивилася до курочки. – Забагато, – сказала вона. – Не думаю, що завтра захочемо. Раптом хтось посигналив за воротами. – Тук-тук, впускайте нас, – гукнув хтось і ворота відкрилися. – Це ж не вони так? – схвильовано запитала Віка у свого чоловіка. – Ми ж чітко сказали, що в ці дні зайняті! Віталій не знав, що й сказати дружині. А далі почалося

-Курочку прибери. Її ми відкладемо завтра. Тільки не заморожуй. Вона дуже свіжа…

Поки Людмила, Віктор та Анатолій їхали, Віка з чоловіком діставали надувний басейн.

Він у них великий, можна й посидіти там, прохолодніше буде. Мили його. Качали воду. Ставили мангал та парасольку…

-Не думаю, що завтра захочемо, – Люда прибрала миску салату з огірків та помідорів і придивилася до курочки. – Забагато.

Раптом хтось посигналив за воротами.

-Тук-тук, впускайте нас, – гукнув хтось і ворота відкрилися.

-Це ж не вони так?.. – схвильовано сказала Віка до чоловіка. – Ми ж чітко сказали, що в ці дні зайняті.

Віталій не знав, що й сказати дружині.

-Та їм… Не важливо це їм одним словом, – сказав її чоловік Віталій і метнувся до виходу.

-Не розмовляйте! Хай думають, що нас нема, – сказав він.

-А мангал?

-От же ж… – сплеснув руками чоловік.

Від Ігоря й Дарини хорошого не чекай. Віталій ще з того року продовжує вибачатися перед сусідами за вирвані Ігорем квіти.

Як погульбанять, так і починаються збитки…

-Вистав їх, – прошепотіла Людмила.

-Дядько ж мій це. Рідний… Що він потім усім понарозказує, якщо не впустити?

І Віталій пішов на зустріч гостям…

Традиційні вихідні вони проводили для близьких друзів. Для нормальної рідні.

Але дядько напрошувався регулярно сам.

Була історія з квітами. Була історія з літнім душем, коли вони зламали там двері. Не так важко бути з ними, як переживаєш за своє майно. Своє і сусідське…

-У вас там кущі якісь пом’яті, – сказав Ігор, який уже встиг все обнишпорити.

-Були нормальні, – відповіла Віка.

-Це що моя провина? – одразу заметушився дядько.

-Та ні… – пробурмотіла жінка.

Трохи згодом у Віки з чоловіком з’явилася одна проблемка – їм переночувати треба у бабусі, допомогти їй.

А Ігор і Дарина просто так не підуть.

-Давайте, – сказала Дарина. – Побудемо тут без вас. Чи ви зараз скажете, що нас і в будинку залишити не можна?

Змирившись, Віка приставила до них Анатолія.

…Вціліла стіна розсипалася.

Попіл.

І вугілля.

Віка розглядала те, що ще вчора називалося її речами, речами Віталіка, технікою та одягом.

-Прикрили очі, просто прикрили, не спав ніхто, – говорив і говорив Ігор. – Відкрили, а довкола дим…

-Не спав? І не гульбанив?

-Та хіба це тільки…

Вони почали готувати шашлик на сковороді, до мангалу йти ліньки. Почали. Але не закінчили, заснувши. Перекинулося на скатертину та рушники…

Добре, що всі вискочили з хати. Добре, що Анатолія швидко розбудили. Він, до речі, мав контролювати Ігоря, а не піддаватися на його вмовляння.

-Виправлять вам усе. Чого нервуватися через дрібниці? – сказала Дарина.

Усі здивовано дивились на неї, прекрасно розуміючи, що ось це і була та остання крапля терпіння…

About the author