Людмилу запросила на весілля сестра. За два дні до свята сестра подзвонила і запитала: – Людо, а в тебе нема незаміжньої подруги, щоб за дружку пішла?! – Є одна, я поговорю з нею, – відповіла Людмила. Вона подзвонила своїй подрузі Олесі і запропонувала піти за дружку. Та погодилась. Сестра Людмили, коли поспілкувалася з Олесею, то так і ахнула. – Ти кого знайшла мені за дружку?! – казала вона. – Глянь на її сумне обличчя! Але на допомогу прийшов свідок нареченого Ілля. Олеся як глянула на нього, то так і змінилася на обличчі

Олеся симпатична, з гарною фігурою, але з поганим характером, практично завжди була серйозною і навіть похмурою, для неї світ існував в одному кольорі — сірому. Коли б її не запитали, як справи, відповідь була незмінною – все погано.

Якщо люди, які її не знали, питали, чому, то вона починала переконано доводити, що не тільки в неї так погано, а й у інших людей не все так добре, як здається.

Що життя взагалі важке, одноманітне, а справжнє щастя недосяжне. Ось тому друзі жартома називали її – «Міс все погано».

Але що найгірше для дівчини, вона не вірила в кохання, не чекала й не мріяла.

Олесі вже було двадцять п’ять і вона не мала нікого постійного. Ні, хлопці знайомилися, але їх вистачало буквально на кілька зустрічей, і всі вони зникали самі або йшла вона.

Наприклад, один їй не сподобався, тому що він зробив їй зауваження про те, що вона не економно витрачає гроші, купуючи непотрібні речі, коли вона приглянула собі симпатичну настільну лампу, як вона розповідала Людмилі.

– Ти уявляєш, він мені вказує: адже в тебе є лампа, я бачив, цілком симпатична і нова, навіщо тобі друга? А я йому відповіла, що ту викину, чи сусідці подарую, вона мені перестала подобатися. І він мені видав:

– Та–а–к, з тобою так по світу можна піти, якщо так витрачатися будеш.

Ось тоді я йому і вказала на вихід у магазині й сказала:

– А з чого ти взяв, що ми будемо разом?

І виставила його. Іншого виставила просто тому, що він любив яскравий одяг. Вона йому сказала, що їй соромно ходити поруч із ряженим якимось. І таких було кілька. Ось така песимістка.

Близька подруга Люда, весела і життєрадісна, ніколи не сумує, тільки вона сама могла терпіти нестерпний характер дівчини і найдовше спілкувалася з нею, з самого інституту.

В принципі, Олеся була хорошою людиною. Вона була хорошою, надійною подругою і не відмовляла у допомозі.

Особливо вона допомагала останній рік, бо Люда народила, а батьків ні її, ні чоловіка поряд не було.

Олеся, у вільний час частенько залишалася з дитиною, даючи можливість Людмилі переробити свої справи і хоч трохи відпочити.

Ось вона, до речі, і сказала якось, коли подруга прийшла до неї скаржитися на чергового чоловіка, який їй не підійшов:

– Знаєш, Олесю, тобі потрібен такий чоловік, який міг би терпіти твій характер, як я. А ще краще, щоб він був твоєю повною протилежністю.

Мабуть, її слова дійшли до Всевишнього, і він виконав прохання подруги, яка переживала за неї.

Людмилу з чоловіком запросила на весілля її двоюрідна сестра.

За два дні до реєстрації вона зателефонувала і напруженим голосом запитала:

– Людо, а в тебе, часом, не залишилося незаміжньої подруги, гарної, щоб була в мене дружкою?! Уявляєш, ми зі Світланою вчора посварилися через дурниці, а я взяла і виставила її, недолуга.

Сьогодні дзвонила весь ранок, щоб вибачитись перед нею, але вона вимкнула телефон.

Ось тепер я залишилася без дружки. Треба встигнути до завтра, щоб бути у ЗАГСі з паспортом. Може маєш подругу?

– Є одна, поговорю я з нею. Передзвоню через годину.

Олеся спочатку не погоджувалась, довго казала, що нікого не знає і їй незручно і недобре це, і йти їй нема в чому.

Але Людмила її вмовила, пообіцявши, що буде постійно поряд із нею.

Потім вони сходили разом у магазин, вибрали їй нове вбрання.

А ось сестра Людмили, коли поспілкувалася з Олесею, ахнула.

– Ти кого знайшла мені за дружку?! – казала вона. – Хочеш мені все зіпсувати. Поглянь на її сумне обличчя, таке враження, що вона не на весілля прийшла, а на поминки.

Але на допомогу прийшов свідок нареченого Ілля. Веселун, душа компанії, він одразу заволодів увагою Олесі.

Олеся як вперше глянула на нього, то так і змінилась на обличчі.

– Ніяк не очікував, що в мене буде така розкішна супутниця, – сказав він. – Але є одне маленьке питання, яке мене турбує, дивлячись на тебе. Я нізащо не повірю, що ти ще ніколи не були одружена, прекрасна пані?

Дивно, але Олеся раптом збентежилась, щоки у неї стали рожеві, і вона тихо відповіла:

– Я ще не зустріла свого єдиного…

Людмила від почутого ледве повз стілець не сіла. Ну, тоді це вже зовсім непогано, початок свята тішив. Ілля повністю заволодів увагою дівчини, і подруга з подивом слухала їхню подальшу розмову.

– Отже, у тебе все попереду.

– Навіть не знаю, що тобі сказати, у мене все в житті погано – завела стару пластинку Олеся.

– Олеся, а я прямо ось відчуваю, що нас з тобою не дарма доля звела, адже я теж не був одружений жодного разу, мабуть, чекав таку, як ти. І давай домовимося, я відповідатиму за те, щоб тобі жилося весело та цікаво. Сьогодні ж і розпочнемо. Ну як, ти згодна?

Дівчина розгубилася, а потім несподівано засміялася.

– Ілля, мені ще ні з ким так легко не було, як з тобою, ти прямо струни моєї душі торкнувся. Я згодна.

…Весілля пройшло весело, завдяки невгамовному Іллі, він не тільки веселив гостей, але й Олеся веселилася, напевно, вперше в житті від душі.

Зближення їхнє відбулося якось органічно і стосунки почали розвиватися вже на весіллі.

Непомітно для себе молоді люди закохалися один в одного, остаточно і безповоротно. Це мабуть був закон, що протилежності притягуються.

А через рік Людмила вже гуляла на весіллі своєї подруги.

Олеся нарешті змінилася і перед нею була весела й життєрадісна молода, гарна наречена…

About the author