Ліза прийшла з роботи раніше. Вона повернула дверну ручку і застигла – двері в її квартиру були відчинені! Ліза зайшла в кімнату й оторопіла. На дивані в обіймах сиділи Лариса і її Дмитрик! Побачивши Лізу, Дмитро аж підскочив. – Ліза? Ти чого так рано? – тільки й запитав її коханий. Ліза не вірила своїм очам

Ліза прийшла з роботи раніше. Вона повернула дверну ручку і застигла – двері в її квартиру були відчинені.

Ліза увійшла у кімнату і оторопіла. На дивані в обіймах сиділи Лариса і її Дмитрик!

Побачивши Лізу, Дмитро аж підскочив.

-Ліза? Ти чого так рано? – тільки й запитав він.

Ліза не вірила своїм очам.

Дмитро аж побілів. А Лариса вальяжно відкинулася на спинку дивана, взяла ігристе і з переможним виглядом подивилася на дівчину.

-Тебе стукати не вчили, подруго? – запитала вона.

Ліза не знала, що їй робити. Її найкраща подруга з її хлопцем… Як це можливо?!

-Будь ласка, кохана, я зараз тобі все поясню, – лепетав Дмитро.

Потім Ліза згадувала цю сцену і сама собі дивувалася: як вона змогла зважитися на таке?

Підійшовши до столика, Ліза взяла ігристе і сказала:

-За вас ! За найдорожчих мені людей.

Вона вимовила ці слова і, залишивши позаду колишню подругу і застиглого від здивування колишнього хлопця, Ліза вийшла з квартири.

Того ж дня, витираючи сльози, вона зібрала сумку і поїхала в Київ.

Ліза закінчила школу на золоту медаль, але їхати з рідного села не хотіла. Планувала вступити заочно в інститут і працювати в дитячому садку. Але після того дня її плани змінилися…

…Минуло п’ятнадцять років.

-Денисе, ось тут я народилася та виросла.

-Гарне село.

-Я хотіла залишитись тут, але так склалися обставини. Побачу маму, поїмо і поїдемо. Добре?

-Звісно.

Вони під’їхали до затишного дитячого садка, що був весь в зелені. Ліза пройшлась знайомим коридором до кабінету матері, яка працювала тут завідувачкою. Попивши чаю та поговоривши, Ліза зі своїм колегою поїхали.

-Тут раніше було недороге кафе, а тепер ресторан. Ну ходімо, подивимося, чим тут годують.

Вже вечоріло. У невеликому приміщенні ресторану багато столиків було зайнято, грала приємна мелодія. До них підскочив адміністратор, запропонував стіл біля вікна. Подаючи меню, він помітно нервував і поглядав у бік вхідних дверей. Ліза помітила, що у ресторані якась метушня. Офіціанти перемовлялися, щось підправляли і всі когось чекали. Серед обслуговуючих офіціантів Ліза впізнала Ларису.

Згадавши останній день їхньої зустрічі, Ліза скривилася.

-Щось не так, Лізо?

-Ні, Денисе, згадала дещо.

Ліза голосно покликала адміністратора, який ніяк не реагував на помах її руки. Видно було, що він чимось стурбований.

-Вибачте, не можна щоб нас обслужила он та дівчина, Лариса, здається.

-Так. Я скажу їй. Вона до вас зараз підійде. Її звуть Лола.

Ліза спостерігала, як колишня подруга невдоволено знизала плечима і попрямувала до них.

-Ви вже обрали? – запитала, підібгавши губи, офіціантка.

Ліза перерахувала те, що вона вибрала з меню. Денис ще був у роздумах.

-Не могли б ви швидше? – нетерпляче сказала офіціантка.

-А ви кудись поспішайте? – запитав Денис.

-Ні. Вибачте, – з ласкою відповіла Лола.

Поївши, Ліза замовила десерт. Її колега вийшов на вулицю поговорити по тедлефону. Коли принесли її тістечко, Ліза зняла окуляри.

-Ну, як поживаєш, Ларисо?

Офіціантка придивилася, обличчя її скривилося.

-Ліза? А… А що ж ти раніше не… Я не впізнала тебе. Добре виглядаєш.

Лариса прискіпливо оглядала її.

-Ти теж непогано виглядаєш. Ну як живе мій колишній коханий?

На обличчя Лариси найшла тінь.

-Непогано. Але гульбанити почав з того часу.

Ліза посміхнулася.

-Я б ще поговорила з тобою, але не можу.

-А що у вас тут?

-Та передали, що до нас їде відома ресторанна критикиня, якась журналістка. Ось чекаємо…

Сказавши це, Лариса зібрала зайвий посуд і пішла.

Денис, який повернувся, посміюючись, хитро посміхнувся:

-Мені сказали, що це ти на них метушню навела!

-Я в курсі. І вони навіть не знають, що я давно тут сиджу. Щоправда, прикро, що мене в обличчя не впізнають.

Посміявшись, Ліза попросила рахунок.

-Це тобі, Лоло, на чай, – сказала вона, посуваючи офіціантці купюру.

Та здивовано відкрила рота, але Ліза вже відійшла від столика. Підійшовши до адміністратора, Ліза подякувала за смачну вечерю. Потім сказала хто вона така.

-Можете не переживати. Я вже їду.

Помітивши, як витяглося його обличчя, Ліза посміхнулася і вийшла з ресторану…

About the author