Максим зустрів Марину радісно. Він на неї вже чекав. Приготував вечерю – посмажив картоплі. Марина була схвильована. Вона мовчки простягла йому якийсь пакунок. Максим відкрив його й побачив ігристе і фрукти. – О-о-о! Це дуже доречно! – схвально сказав Максим. – Саме до столу. Зараз будемо вечеряти. А що, сьогодні якесь свято? Я щось пропустив, чи забув? – Не поспішай, – зупинила його Марина. Я хочу зробити важливу заяву. Максим посміхнувся. – Ну, давай, роби, я слухаю, – сказав він. Марина вийняла з сумочки якусь коробочку, розкрила, і простягла Максиму. Максим відкрив її й оторопів

Марина познайомилася з Максимом, коли після третього курсу. Вона відпочивала у своєї тітки в селі й одного разу від нудьги вирішила відвідати сільський клуб.

Розваг у селі, окрім клубу, не було. Вдень на вулиці нікого не побачиш, а ввечері всі десь збираються.

З настанням темряви до клубу під’їжджають машини, мотоцикли.

З’являються дівчатка, з’являються хлопці.

Вмикається музика, але ніхто не танцює. Сидять по кутках, групками, сміються.

А потім усім гуртом вивалюються на вулицю. Ось тут і починають розваги…

Марині у клубі зовсім не сподобалося, тому вона, попрощавшись із сусідкою Вірочкою, вирушила додому.

Максим наздогнав її на машині і запропонував підвезти.

Марина, зазирнувши у вікно, впізнала онука сусідки баби Каті і тільки тоді наважилася сісти в машину.

Максим довіз її до будинку тітки. Вони побалакали кілька хвилин, а потім він поїхав.

Так відбулося їхнє знайомство…

Марина дізналася, що Максим, навчається заочно й уже працює на одному підприємстві. Живе сам у своїй маленькій квартирці у місті.

Тут, у селі, він не випадково – приїхав відвідати улюблену бабусю.

Через день, у місто Марина вже поверталася разом із Максимом…

…З того часу минуло два роки. Стосунки між молодими людьми були міцними, але не розвивалися.

Марина мала ключ від кімнати Максима, почувала себе в ній хазяйкою, могла залишитися ночувати, але постійно жила з батьками.

Максим давно вже познайомився з сім’єю Марини, припав до душі обом батькам, але зятем вони його назвати поки що не могли – руки їхньої доньки він все ще не просив.

Марина закінчувала інститут. Вона хотіла подальшої визначеності, їй хотілося заміж. Але Максим заміж не кликав.

І одного разу дівчина наважилася діяти.

Максим зустрів Марину радісно. Він на неї чекав. Приготував вечерю – посмажив картоплі.

Марина була схвильована. Вона мовчки простягла йому якийсь пакунок. Максим відкрив його й побачив ігристе і фрукти.

-О-о-о! Це дуже доречно! – схвально сказав Максим. – Саме до столу. Зараз будемо вечеряти. А що, сьогодні якесь свято, чи що? Я щось пропустив чи, як завжди, забув?

-Не поспішай, – зупинила його Марина. Я хочу зробити важливу заяву.

Максим посміхнувся, дивлячись на урочисте і схвильоване обличчя дівчини і промовив:

-Ну, давай, роби, я слухаю.

Марина вийняла з сумочки якусь коробочку, розкрила, і простягла Максиму.

Максим відкрив її й оторопів.

-Будь моїм чоловіком, – сказала Марина. – Я люблю тебе!

Максим не чекав такого, одразу почервонів. Потім обійняв дівчину і поцілував.

-Я теж люблю тебе. І ти виходь за мене… – прошепотів він.

Потім вони вечеряли. Пили ігристе, їли картоплю.

Вранці Максим підвіз Марину до її під’їзду і сказав, не прощаючись:

-Сьогодні ввечері я буду у вас. Батьків попередь. Ну, бувай, кохана.

Марина опустилася на лавку, що стояла біля під’їзду, і раптом подумала:

-Боже мій, що я зробила?! Хіба так починаються сімейні стосунки? Ловити чоловіків і одружувати їх на собі?

Вона уявила, як мало бути…

…Він стає на коліна, простягає у її бік божественно гарний букет і, ледве пораючись з хвилюванням, каже:

-Кохана, я не уявляю життя без тебе! Ти моє щастя, ти моє вічне кохання! Я прошу тебе стати моєю дружиною…

Раптом відчинилися двері під’їзду, і з нього вийшла мама. Вона на мить заплющила очі від яскравого ранкового сонця, а потім роздивилася дочку, що сиділа на лавці, і запитала:

-Маринко, дочко, ти чому тут сидиш? Щось трапилося?

Марина посміхнулася і відповіла:

-Сталося, мамо. Я виходжу заміж. Максим просив передати тобі, щоб ви з татом були сьогодні ввечері вдома. Він прийде просити моєї руки…

About the author