– Мамо, у тебе будинок, великий, гарний, – казала Інна. – Тепер тобі й город треба розширювати. А то купувати овочі так дорого стало. – Це вже брат твій вирішить, розширювати город, чи ні. Він тут хазяїн. Нам поки що вистачає. – Але ти ж тут теж господиня, чи як? Скажи їм! – Хазяї тут Юля з Анатолієм. А я так… Тільки порадою можу допомогти. – От і порадь! – Я пораджу, але тільки тобі. У селі живеш, а картоплю купуєш! Чи не пора своїм городом зайнятися, якщо грошей не вистачає?! Інна аж почервоніла від обурення

Живеш, дітей виховуєш однаково, а виходять різні…

Ось і Тамара Аркадіївна виховала п’ятьох дітей. Дві доньки та три сини. Коли Анатолію було 6 років, Інні 15, їхнього батька не стало…

Інна була найстарша, а Анатолій наймолодший. Середні троє дітей ні чим особливо не вирізнялися…

Тамарі було важко. Добре, що сім’я жила в селі і доньку під час навчання забезпечували картоплею та овочами.

З грошима було дуже важко. Тамара багато працювала. А тут ще дочка на останньому курсі кинула училище й приїхала додому.

Як тільки Тамара не вмовляла її вчитися далі, все було марно. Вона повернулася у село. А роботи нема. Усі місця вже зайняті. Довелося йти до матері на ферму.

Але багато вона не пропрацювала, мати швидко зрозуміла, що дочка вагітна. Батьком виявився однокласник Інни, з яким мати завжди передавала до міста картоплю та гроші.

Батьки Василя, дізнавшись про це наполягли, щоб син одружився.

За свої вчинки слід відповідати. Поселили молодих до бабусі Інни, матері Тамари. У Тамари і так тіснота в хаті, а тут ще й донька скоро вродить.

Спочатку жили на пенсію бабусі. Василь їздив машиною, возив пасажирів із міста до села і назад.

Бабусі невдовзі не стало, так і не дочекалась правнуків.

Так у розпорядженні Інни та Василя залишився будинок.

У будинку все є, від білизни до посуду. Жити можна, якби ще й город був.

Але городом займатися Інні ніколи. У неї дитина маленька. Василь у постійних роз’їздах теж не може.

А як у селі без картоплі та всього іншого? Тамара з рештою дітей вирішили допомогти.

І посадять і приберуть, і в банки закриють…

А дочка ще й другу народила, а потім третю. Одну б хоч прогодувати, а вона народжує і народжує…

На момент появи третьої дитини середні діти Тамари роз’їхалися. Життя почало налагоджуватися. Друга дочка вийшла заміж, два брати теж одружилися. Усі залишились у місті. Самостійні. З фінансами полегшало.

Удома залишився лише молодший син. Ось з ним мати найбільше й допомагали Інні з городом.

Діти Інни підросли, Анатолій служити пішов. Сама Тамара вже не могла допомагати дочці з городом. Їй свій би втримати. Сказала дочці про це. Та й діти вже можуть допомагати.

-Ну я тоді і не морочитимуся. Нині все в магазинах є. Та й ти хіба рідним онукам мішок картоплі пошкодуєш, та огірків з помідорами?

Мати навіть не знала, що й відповісти. Середні діти приїжджали їй допомагати. То один, то другий, то третій. Із собою нічого не вимагали. А від картоплі просто відмовлялися.

-Ми приїхали тобі допомогти, а не по картоплю. У нас все є на дачах.

Анатолій прийшов після служби у рідне село. Тут на нього чекала наречена Юля.

Після весілля молодята стали жити в будинку Тамари. Юля добре з усім справлялася, і вдома, і на городі.

Тамара була слаба часто і всі турботи по господарству лягли на тендітні плечі невістки.

Анатолій після роботи будував дім. У матері хоч вони й виросли в цьому будинку, було тісно, ​​та й будинок уже старий. Будували тут же – ділянка велика. Після побудови будинку, старий треба було знести.

І ось будівництво закінчено, старий будинок знесено. Матері виділили окрему кімнату, як вона й хотіла, поряд із кухнею.

Діти Тамари Аркадіївни зібралися на новосілля. Прийшла й Інна.

-Мамо, гарний у тебе будинок, великий. Тепер тобі й ділянку треба розширювати. А то з будівництвом усі городи скоротили, а купувати овочі так дорого стало, – почала вона.

-Це вже Анатолій вирішить, розширювати, чи ні. Нам поки що вистачає.

-Але ти ж тут господиня, чи як?! Скажи їм!

-Хазяї тут Юля з Анатолієм. А я так… Помічниця з мене тепер погана. Тільки порадою можу допомогти.

-От і порадь!

-Та нам і цього вистачає. Нині все Анатолій робить. Не треба нікому більше приїжджати на картоплю.

А щодо поради, пораджу, але тільки тобі. У селі живеш, а картоплю купуєш! Та й решта теж. Чи не пора городом зайнятися, якщо грошей не вистачає?!

Інна аж почервоніла від обурення.

-Так я й говорю, розширюйте город! От і мені картоплі дістанеться!

-Сестро, у тебе діти вже великі, можуть допомагати. А в нас скоро також діти будуть. Ми для них старатимемося, – Анатолій вирішив теж вставити своє слово.

-Та ти мені ніколи ніколи не допомагав. Тільки мама.

–Я не допомагав? А хто щороку з мамою в тобі картоплю садив?

-Це була моя картопля!

-Твоя картопля! Ось сама зі своєю картоплею і розбирайся! Твоя картопля на твоєму городі!

-Так у вас багато ж…

Інна образилася. Але картоплю так і купувала у магазині. Як і все інше.

Анатолій пропонував їй надлишки огірків, їх завжди дуже багато.

Інна завжди відмовлялася, поратися з ним просто ліньки.

От якби вже готових, і побільше…

…Ось так усі й працюють, а старша дочка чужий город зібралася розширювати.

А все для того, щоб самій не працювати, а готове збирати…

About the author