Михайло повернувся додому. Чоловік їздив у рідне село, провідати матір. Але повернувся звідти не один. – Марино, знайомся, це моя родичка Катя, – представив він своїй дружині молоду жінку. – Катю, сідайте, я вас з дороги нагодую обідом, – запропонувала Марина. – Катя у нас трохи поживе, – додав чоловік. І Марина погодилася. Катя знайшла роботу, і жила у родичів вже місяць. Одного разу, Марина, збирала доньку до школи, і Оленка поставила своїй мамі питання, яке дуже здивувало жінку

Михайло їздив до рідного села провідати свою матір. І повернувся звідти не один.

– Марино, знайомся, це моя родичка Катя, – представив він своїй дружині молоду жінку.

– Катю, сідайте, я вас з дороги нагодую обідом, – запропонувала Марина.

– Марино, тут така справа, – почав здалеку Михайло, – з нашого села всі виїжджають. Роботи немає. Катя теж вирішила переїхати в місто, але спочатку я їй обіцяв допомогти.

– І чим ми їй можемо допомогти? – Напружилася дружина Михайла.

– З роботою у місті проблем немає, влаштується касиром у якийсь Гіпермаркет, а з першої зарплати винайме собі квартиру. Ну, а поки що нехай поживе у нас.

Марину такий вчинок чоловіка збентежив. Вона якийсь час перебувала здивована, тому в розмові і виникла непередбачена пауза. Цю паузу порушив Михайло, показавши, хто в хаті господар.

– Нехай поки що Катя розташовується в кімнаті нашої Оленки, – розпорядився Михайло, – а донька спатиме в залі на дивані. Ми маємо трикімнатну квартиру, місця всім вистачить.

Трикімнатну квартиру Марині подарували на весілля її батьки, вона була власником цього житла, хоча Михайло, як чоловік, теж був прописаний тут.

Марина народилася та виросла у місті. Дитинство та юність Михайла пройшли у селі, розташованому за двісті кілометрів від обласного центру. Після служби він влаштувався на  завод і вступив заочно в інститут. А після закінчення встиг навіть трохи поїздити на заробітки.

З Мариною Михайло познайомився випадково, потрапивши на огляд, де вона лише опановувала професію медсестри. Зустрічі продовжилися. Через рік після весілля у сім’ї з’явилася донька Оленка.

Марина за вдачею була доброю людиною. Але незважаючи на всю свою доброту, вона була розчарована вчинком свого чоловіка. Адже стороння людина у сім’ї – це завжди зайві незручності.

За тиждень Катерина вже працювала касиром у Гіпермаркеті. Вона швидко порозумілася з Оленкою, із задоволенням допомагала по дому і не раз пригощала господарів своїми фірмовими пирогами. Але Марині чомусь все частіше здавалося, що Катерина тому й хапається за будь-яку роботу, що хоче уникнути зайвих питань.

Минуло майже два місяці з того часу, як Катерина переступила поріг цього будинку, але розмов про переїзд вона більше не заводила. Коли ж Марина за відсутності Катерини порушила цю тему, то Михайло несподівано заявив:

– Що тобі шкода чи що? Нехай ще трохи поживе у нас. Он і Оленка до неї вже звикла.

Марину така відповідь чоловіка не влаштувала, і вона прямо сказала йому про це.

– Послухай, Марино, – заступився Михайло за Катерину, – вона зараз у пошуку. Як тільки підбере щось потрібне, то відразу переїде.

Того дня Марина зібралася зателефонувати до матері Михайла, щоб привітати її з днем ​​народження.

– Катю, не хочеш приєднатися до привітання? – Запитала вона Катерину.

– Ой, я зовсім забула, мене ж сьогодні просили прийти раніше на зміну, – заметушилась Катерина.

Подібна поведінка родички чоловіка вже не раз викликала подив у Марини. Але ще велике здивування викликало питання, яке п’ятирічна Оленка поставила своїй мамі на другий день.

– Мамо, а я бачила, як наш тато поцілував тітку Катю. Він що тебе більше не любить?

Слова доньки насторожили Марину, але вона, намагаючись тримати себе в руках, заспокоїла дочку.

– Твій тато дуже добрий, він просто ось таким чином подякував тітці Каті за турботу про тебе і наш будинок, тим більше вона його троюрідна сестра.

Звістка, яку донька повідомила мамі, не могла залишитися без наслідків. І Марина, у якої виникла недовіра до чоловіка, вирішила розібратися у всьому. Вона б ніколи не стала лазити по чужих речах, якби обставини не склалися таким чином.

Того дня Катя мала виходити на роботу в другу зміну. Коли зранку вона вирушила до ванної кімнати, то Марина спішно відкрила її сумочку, але паспорта там не виявилося.

Коли Катерина вирушила працювати, то Марина вирішила провести повноцінний огляд у її кімнаті. Вона перевірила все. Заглядала навіть під подушку та матрац, але документа, так і не виявила.

Почавши в черговий раз перевіряти вміст шафи, Марина виявила паспорт під одягом. Те, що вона побачила там, пояснило їй багато чого. Місцем народження Катерини значилося не село Калинівка, в якому народився її чоловік, а одне із сіл, яке знаходилося далеко від місця народження Михайла.

Тепер все стало на свої місця. На момент, коли Михайло зробив пропозицію Марині, він продовжував їздити на заробітки. “А значить, – зробила висновок Марина, – там він і познайомився з цією жінкою”.

Того дня, після повернення чоловіка з роботи Марина сказала йому, зібрати всі речі та з’їхати з квартири, прихопивши з собою Катерину. Марно Михайло намагався щось пояснити Марині – вона не хотіла його ні бачити, ні чути.

Через тиждень Михайло з’явився просити вибачення у дружини.

– Повір, – казав він, – у мене з нею нічого не було. Так, колись у нас був маленький роман. Ми тоді обмінялися телефонами. Там, де вона живе – зараз з роботою важко! І ось вона наважилася на переїзд. Я справді хотів їй просто допомогти.

– А як же твій поцілунок, який ти продемонстрував у присутності нашої дочки, – нагадала Михайлу Марина.

– То це був просто дружній поцілунок, – виправдовувався непереконливо Михайло.

– У мене до тебе більше немає довіри, – заявила Марина, – той, хто зрадив одного разу, зрадить і вдруге. Я не зможу пробачити тебе. Таке не прощається.

Другого дня Марина подала заяву на розлучення.

About the author