Микола повернувся додому втомлений. Чоловік зайшов на кухню, як раптом помітив, нову поличку, яку ще вранці просила вчепити дружина. Микола довго дивився на цю полицю, і в голові його виникати всілякі підозри. Коли повернулася дружина він запитав: – Катю, це що? – Поличка, – усміхнулася дружина. – А ти не усміхайся так. Я все знаю, – раптом вигукнув Микола. – Що знаєш? – запитала дружина. – Знаю, хто вчепив цю поличку, – підозріло сказав він. Катерина здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Останнім часом ранок у цій сім’ї майже кожного дня, починався з того, що Катерина суворо питала свого чоловіка:

– Миколо, коли ти нарешті вчепиш нову полицю?

– Подивимося, коли… – спокійно відповів чоловік.

– Може, сьогодні? Тут справ всього на півгодини.

– Якщо вийде, вчеплю.

– Що означає, якщо вийде? – починала нервувати дружина. – Ми цю полицю купили я вже й не пам’ятаю коли. А вона все ще лежить у коробці. Вона ж під ногами мішається.

– Так засунь її кудись подалі, – знизував плечима Микола. – Щоб не спотикатися.

– Ага! Тоді ти її взагалі ніколи не вчепиш. Я знаю тебе. І взагалі, ти чоловік чи хто?

– А до чого тут чоловік? – дивувався Микола.

– До того ж. Якби ти був чоловіком, відразу б, як тільки ми її купили,

вчепив. Мені що, у сусіда, чи що, допомоги просити? Адже я попрошу. Он, у квартирі навпроти Івана живе, справжній чоловік. Його дружина каже, він навіть меблі може своїми руками зробити.

– Ага, може. І ще він на сторону ходе.

– А я все одно до нього звернуся, якщо ти сьогодні ж цю штуковину не вчепиш.

– Катю, ти розумієш, що мені не до цієї полиці, – починав обурюватися вже Микола. – Я з роботи приходжу щодня, весь вимотаний.

– А в ці вихідні вчепиш?

– А у вихідні у нас заплановані інші справи. І взагалі, вистачить сваритися з приводу якоїсь нісенітниці. Як натхнення у мене з’явиться, так і вчеплю.

Але якось Микола прийшов з роботи додому і виявив, що полиця зібрана, і вона вчеплена на стіні.

Дружини ще вдома не було, тому він довго дивився на цю полицю, і в голові його почали виникати всілякі підозри. А коли прийшла дружина, він, показуючи пальцем на полицю, похмуро запитав:

– Катю, це що за справи?

– Ой! – зраділа Катерина. – Все-таки ти її вчепив! Ну нарешті то! Слава Богу!

– Катю, не треба влаштовувати мені театр, – так само похмуро продовжив Микола. – Скажи чесно, це сусід?

– Що – сусід?

– Вчепив полицю!

– Як, ти чого? – Розгубилася дружина. – Ми ж сьогодні вранці разом із тобою з дому виходили. Я подумала, що ти раніше з роботи відпросився, і все зробив. Хіба не так?

– Катю, прошу тебе, не обманюй чоловіка, – вигукнув Микола. – Краще зізнайся чесно. Виходить, ти сьогодні на роботі не була, так? Повернулась додому, потім пішла до сусіда і…

– Миколо, не смій мене в чомусь підозрювати! – вигукнула ображено Катерина. – Я сьогодні цілий день була на роботі! Як і ти! Може, це донька вчепила?

– Олено? – Чоловік зробив серйозне обличчя. – Наша дочка окрім ложки та мобільника нічого в руках тримати не вміє. Хоч їй уже й двадцять. А ця полиця їй взагалі до лампочки.

– Якщо це не вона, то хто? Хтось її вчепив, цю полицю, – резонно зауважила Катерина.

– Тому мені й залишається думати одне, що це все-таки зробив наш сусід. Адже правда?

– Якщо ти скажеш ще одне слово про цього сусіда… – вигукнула Катя.

У цей час відчинилися вхідні двері, і в квартирі з’явилася донька. Побачивши напружені обличчя батьків, вона захитала головою.

– Знову сваритесь, так? І чому цього разу?

– Та ось, намагаємося зрозуміти, яким чином наш сусід, який живе навпроти, зміг пвчепити полицю, не входячи в нашу квартиру? – З сарказмом сказала Катя.

– Який ще сусід? – хмикнула дочка. – Цю полку Дмитро вчепив.

– Який ще Дмитро? – здивовано спитав Микола.

– Ну, Дмитро. Я ж його приводила до нас додому.

– Цей твій студент, чи що? – не повірив Микола. – Який у окулярах?

– Ага. Він самий. Сьогодні вранці я йому розповіла, що у вас щодня відбуваються безглузді суперечки через цю полицю, він в обід зі мною прийшов, і за п’ять хвилин її вчепив.

– За п’ять хвилин? – Вигукнули хором Микола з Катериною.

– Ага. За п’ять хвилин. Так що все, дорогі батьки, тема полиці для вас закрита. Якщо хочете посваритись, шукайте для цього інший привід.

Після цих слів дочка з гордим виглядом пройшла до своєї кімнати. А Катерина одразу подивилася з усмішкою на Миколу.

– Чув? Усього за п’ять хвилин вчепив… А ти кажеш, студент… Якщо цей студент завтра попроситься до нас у зяті, я тільки зрадію. А ти?

– Мені здається, Оленка обманула, – невдоволено промовив Микола. – За п’ять хвилин навряд чи вчепити встигнеш. Хоча хто його знає? Він же в окулярах.

About the author