Мирон з Алісою відгуляли весілля. Чоловік оселився у будинку своєї дружини та її батьків. Він одразу ж запропонував тещі свою допомогу. – Може щось полагодити треба вам, чи підремонтувати, то я готовий, – сказав він. Але теща тільки посміхнулася і раптом сказала: – Ой затьку, та що ти кажеш таке! Ти роботу краще знайди і забезпеч свою дружину! За тим стандартом, до якого вона звикла! Мирон здивовано зиркнув на тещу

Так, не такого зятя мріяли бачити батьки Аліси у своїй родині. І де вона його тільки знайшла, цього простака Мирона. І ім’я якесь… І одягнений не зрозуміло як.

Чоловік! А Аліса прямо світиться поряд з ним!

-Мабуть, у всьому іншому хороший, – авторитетно заявила старша дочка Ліля, через що батьки суворо глянули на неї.

Від гучного весілля молоді люди відмовилися, віддали перевагу сімейному колу, щоб родичі могли краще познайомитися. Його батьки приїхали з невеликого містечка, де батько працював на крані, а мати другий рік була на пенсії.

Тому спільних тем вони якось і не знайшли. Батько Аліси був великим начальником, а мати мистецтвознавець.

Всі гучні репліки та тости батька Мирона сприймалися як поганий тон – ні манер, ні виховання. І синок такий самий. Добре хоч тихоня, та й освіту здобув. Вони з Алісою разом університет закінчили…

Дочка весь час твердила батькам, який він розумний та перспективний. І якщо батько Аліси сприймав це, як великий плюс, то мама наполягала на тому, що він їхній дочці не пара за будь-якого розкладу: він її не вартий, і рано, чи пізно вона сама це зрозуміє.

Старша сестра Ліля фиркала і казала, що не варто витрачати час і молодість на те, щоб зрозуміти, що поряд з тобою звичайний селюк. Це, мовляв, і так ясно!

Обстановка в будинку була напружена ще до весілля. Так як Аліса заявила, що спочатку вони з чоловіком житимуть у них, поки не заведуть власне житло.

Батьки Мирона обіцяли допомогти з першим внеском на квартиру, ну а далі вони самі. При цьому Ліля одразу ж оголосила, що переїжджає до свого Ігорчика, який одружуватися не пропонує, але кличе до себе.

І в сім’ї настав розлад. Батьки не хотіли відпускати старшу доньку до цього Ігорчика, у якого квартира, як прохідний двір. Але Ліля сказала, що це не обговорюється.

-Жити в одному будинку з чужим мужиком я не маю наміру, – виказала вона сестрі у присутності батьків.

Мирон, оселившись у своєї дружини та її батьків, одразу ж запропонував допомогу: може щось полагодити треба, чи підремонтувати, він готовий. Але теща лише посміхнулася, заявивши, що для цього є фахівці-професіонали.

-Ой затьку, та що ти кажеш таке! Ти роботу краще знайди і забезпеч свою дружину за тим стандартом, до якого вона звикла, – казала Алла Дмитрівна.

Мирон тоді здивовано зиркнув на тещу.
А потім почав шукати. Він розіслав резюме одразу в кілька місць і чекав на запрошення, яких поки що не було. Алісу батько прилаштував до адміністративного відділу з перспективою зростання. А Мирону там не знайшлося місця. Таких не беруть у солідні організації…

Так минуло майже півроку. Молодому чоловікові довелося заробляти життя різними підробітками. Його диплом та світла голова, здавалося, нікого не цікавили.

Тесть не допомагав з принципу, причому не свого, а Алли Дмитрівни, яка сподівалася, що Аліса нарешті зрозуміє недолугість свого чоловіка і залишить його, поки дитину не нажили.

Вона мріяла повернути до будинку старшу дочку, а зятя виставити. І тільки радісна і щаслива Аліса збивала її з пантелику: ну що вона знайшла в цьому Мироні! Невже мало симпатичних, інтелігентних молодих людей, котрі змогли б скласти її дочці блискучу пару!

Але незабаром ситуація змінилася.

Знов приїхали батьки Мирона і заявили, що гроші на квартиру у них є, і настав час молодим отримати власне житло. При цьому сват виставив на стіл дві пляшки біленької і сказав накривати на стіл.

-Відзначимо!

Алла Дмитрівна з незадоволеним виглядом виставила холодні закуски та поставила розігрівати жарке. Говорив за столом переважно батько Мирона, його дружина іноді підтакувала йому, винно дивлячись на родичів. Мабуть, розуміла, що вони в цьому будинку не дуже бажані гості.

Але так чи інакше, не минуло й місяця, як Аліса з чоловіком переїхали у свою квартиру, а тут нова радість: Мирон знайшов роботу.

Його взяли програмістом у солідну компанію, де він одразу ж заслужив авторитет. Розумний, який знає свою справу не гірше за досвідченого колеги, який раптово звільнився.

Все, здавалося, стало на свої місця. Але тут до батьків повернулася Ліля, вся в сльозах та розпачі. Ігорчик виставив її, дізнавшись, що вона в положенні.

-Це все через Аліску з її Мироном! – казала Ліля. – Якби не вони, я не пішла б з дому і не потрапила б у таку ситуацію. А тепер у неї все в шоколаді, а я… – і знову плач.

Вона вирішила, що не хоче дитини…

Попри думку батька, Алла Дмитрівна влаштувала для старшої доньки все як найкраще… Про все домовилася…

А ввечері перед самою процедурою в будинку несподівано з’явився Мирон. Його ніхто не запрошував, зрозуміло, та він і не питав запрошення, просто з’явився на порозі і сказав:

-Мені потрібно з Лілею поговорити.

Алла Дмитрівна з чоловіком здивовано подивилися на зятя, але в хату впустили. Розмовляв він з Лілею тет-а-тет. І все, що батькам вдалося почути – це вигуки дочки: пішов геть, тебе тут тільки не вистачало, не твоє діло!

Потім усе різко заспокоїлось, і за чверть години Мирон пішов, тихо попрощавшись.

Ліля лежала у своїй спальні, відвернувшись до стіни і розмовляти з батьками відмовилася зовсім. Алла Дмитрівна місця собі не знаходила. Вона засмучувалася, шкодувала дочку і злилася на Мирона.

Але наступного ранку Ліля ошелешила матір тим, що заявила:

-Я вирішила мати дитину. – І знову знайома фраза: – Це не обговорюється!

Стурбована Алла Дмитрівна зателефонувала зятю. Вона довго допитувалася, що він сказав Лілі, чому вона різко змінила своє рішення? Мирон відповідати на її запитання не став, відбувся лише фразою: я хотів якнайкраще.

Довелося розчарованій Аллі Дмитрівні заспокоїтися.

-Що ж сказав Мирон доньці, що вона відмовилася від свого рішення? – дивувалися мати з батьком. І запросили Алісу з чоловіком на обід. Потрібно було поговорити, бо Ліля не була схильна до розмов.

Зять довго відмовлявся, нічого не пояснював, червонів і соромився. Але коли за столом з’явилася Ліля і сказала йому, щоб виклав усе як є, він нарешті погодився. Та й приховувати особливо не було чого.

-Я людина не забобонна, – почав він невпевнено. – Але тієї ночі я побачив уві сні мою бабусю, якої не стало шість років тому. Ми все так само сиділи за столом разом з вами з усіма. І переглядалися, розуміючи, що її давно немає. Раптом вона встала, подякувала за частування, підійшла до Лілі, взяла її за руку і повела за собою. А ми лишилися. Вони ніби зникли у якомусь тумані. І ви, Алла Дмитрівно, голосно заплакали. Я прокинувся і зрозумів, що Лілі туди не можна. Я відчув, що її не стане, розумієте?

Всі за столом принишкли, дивлячись на Лілю. А вона раптом підвела голову і сказала:

-Я залишаю дитину. Спасибі, Мироне.

Через дев’ять місяців у сім’ї народилася дівчинка, яку Ліля назвала Мірою. А зять став найбажанішим і найулюбленішим гостем у будинку разом з Алісою, яка його дуже кохає…

About the author