Настя щодня їздила допомагати свекрусі на дачі. А свекруха, зрадівши помічниці, засадила овочами та зеленню весь город! Цілих десять сотих! Восени турбот тільки побільшало. Треба було закрити банки з лечо та помідорами. Прибрати ділянку, підготувати її до зими. А ще перемити вікна в домі, не залишити нічого з провізії, щоб миші не завелися. Свекруха невісткою залишилася задоволена. – Наступного літа посадимо ще більше, – діловито сказала вона Насті, яка домивала вікно на кухні. Настя так і застигла з мочалкою в руках

Коли дочці виповнилося три роки, Настя захотіла повернутись на колишнє місце роботи.

Але Павло її відмовив.

-Ну, яка зараз робота? Дачний сезон он розпочався, мати на грядках, зовсім важко їй. Краще матері допоможи. А я й сам поки що в нашій родині на роботу походжу!

При згадці про дачу Настя зажурилася. Вона пам’ятала, скільки всього планувала посадити цього року свекруха…

На її ділянці не те, що самій матері Павла їм обом не впоратися.

-Куди ж ви стільки садите? – намагалася вона навчити літню жінку.

-Щороку одне й те саме! Ні огірки, ні помідори самі все не з’їдаємо. Соління теж ніхто до ладу не їсть. Знову потім сусідам овочі відрами роздаватимете?! Тільки дарма час та здоров’я своє витрачаєте!

Але Зою Сергіївну було не переконати. Вона мала власні принципи, що склалися за довге життя.

Ну що ж… Якщо чоловік вважає, що таким чином Настя принесе більше користі на благо родини, вона не буде сперечатися…

Тепер її ранки починалося однаково.

Нагодувавши Павла та доньку сніданком, вона проводила чоловіка на роботу. Потім завозила Іринку в садочок і вирушала за місто на дачу, де все літо жила свекруха.

Цілий день поралася з нею на ділянці. Увечері їхала додому, дорогою заїжджаючи за донькою в садок.

Вдома готувала вечерю, приймала душ, вкладала доньку спати.

А назавтра знову те саме…

-Ох, ніколи я ще так не чекала закінчення літа! – скаржилася Настя найкращій подрузі Світлані. – Мало того, що всі дні в землі длубаюся, ще й вихідні на дачі проводимо. А незабаром пора солінь. Хоч зовсім з тої дачі й не їдь!

-На свіжому повітрі ж! Он як засмагла, – заздрісно зітхала Світлана. – У нас в офісі не засмагнеш.

Сама ж Настя воліла б ходити в офіс, аніж проводити весь час на грядках з капустою та морквою.

Але як кинути Зою Сергіївну? А свекруха, зрадівши появі помічниці, вирішила цього року не розмінюватися на дрібниці. Засадила овочами та зеленню весь город. Цілих десять сотих.

З початком осені турбот тільки побільшало. Потрібно було закрити банки з лечо та помідорами. Прибрати ділянку, підготувати її до зими. А ще навести лад у дачному будиночку – перемити вікна, не залишити нічого зайвого з провізії, щоб миші не завелися.

Свекруха невісткою залишилася задоволена.

-Наступного літа посадимо ще більше, – діловито сказала вона Насті, яка домивала вікно на кухні.

Настя так і застигла з мочалкою в руках.

-На мене не розраховуйте, – одразу попередила та. – Сподіваюся, що я на той час вийду вже на роботу.

-Настуню, доки не вийшла, може, допоможеш мені у квартирі з ремонтом? Хочу шпалери переклеїти. Павлу ніколи, а разом ми з тобою швидко все зробимо.

Настя мріяла відпочити після дачного сезону. А для неї, виявляється, нове заняття придумати встигли.

Вона промовчала, не знаючи, що відповісти.

Відмовити – Зоя Сергіївна неправильно зрозуміє її, образиться.

Погодиться – знову їздитиме до свекрухи допомагати. Тільки тепер уже з ремонтом. А він явно не на один день розтягнеться.

А там, дивишся, ще щось придумає. Сину вічно ніколи, він працює. А невістка вдома сидить. Чому б цим не скористатися?

За останній тиждень Настя втомилася більше, аніж зазвичай. Стільки всього довелося переробити, окрім городніх робіт.

Подушки з ковдрами витягли, на сонці просушили. Постіль та штори перепрали. Кожен куточок у будинку помили. Вікна з вулиці пофарбували.

А ще обрізали малину, смородину, аґрус…

Вносили добрива під дерева й кущі, щоб на наступний рік бути з урожаєм.

Звичайно, приємно відкрити холодним зимовим вечором баночку малинового варення. Але, якщо згадати, яких зусиль все це коштувало…

Ці вихідні Настя планувала повністю присвятити відпочинку та доньці. Відіспатися, як слід. Потім спокійно поснідати і сходити з донькою в парк, погуляти.

У п’ятницю ввечері Павло сказав після вечері:

-Сьогодні треба лягти раніше. Завтра їдемо за місто. Гриби пішли.

-Ну ні! Хочеш, їдь. Особисто я вдома залишусь, – відмовилася дружина.

-А гриби? – не зрозумів чоловік.

-Без них обійдусь якось. І взагалі, відпочину кілька тижнів і працювати почну…

-Не хочеш ще вдома посидіти? Мама щось про ремонт говорила…

-Не хочу! Насиділася вже! – рішуче сказала Настя і на тому розмову було закінчено.

About the author