Наталка збирала валізу. Щойно від неї пішов чоловік… Ну, як пішов. Сказав, що любить іншу жінку, а з Наталкою, вони «тільки заважають щастю один одного»!
Наталя дуже переживала. Але, що не кажи одна причина таки була!
І тут, мабуть, таки Наталя винна…
Так, гульбанить вона трохи, так має право, після робочого дня… Недоглянута? Так ніколи за собою доглядати, працювати треба. У будинку вічно немає нічого? Ну, зате гарна вона… І донька он яка красуня росте!
-Ну, нічого, сам хай тепер справляється з донькою, раз я така погана!
У Наталі почнеться нове життя, без чоловіка та дочки. Хай сам виховує, якщо такий розумний. І адресу не залишить свою, і дзвонити не буде. Вона знайде ще своє щастя!
Наталя залишила записку, в якій написала, що не заважатиме щастю чоловіка і поїде у далекі краї. Дочка, коли виросте, все зрозуміє…
Тетянка довго чекала маму, коли та повернеться. Для неї вона була найкраща, незважаючи на те, що та гульбанила і не стежила за собою.
Батько привів у дім жінку і сказав, що вона тепер буде мамою…
Спочатку вона прийняла мачуху не дуже. А потім нічого, звикла.
Тітка Віра була доброю та дбайливою. Щоранку заплітала Тетянці волоссячко, готувала смачні сніданки, водила в кіно та зоопарк. А ще, тітка Віра ніколи не говорила поганого про маму Тані.
-Життя, така штука, Тетянко, все розставить на свої місця. Напевно, мама твоя щаслива тепер, у кожного свій шлях…
Таня кивнула головою, на знак згоди, хоча мало що зрозуміла. А ще тітка Віра сказала, що якщо Тетянка не хоче називати її мамою, вона не образиться, адже мама в людини одна.
Школу Тетянка закінчила із відзнакою. Мріяла вступити в інститут. Але раптом зʼясувалося, що вона, від свого нареченого Славка чекає дитину!
Батьку переживала зізнатися, а тітці Вірі сказала.
-Ой, Тетянко, ну це щастя – бути мамою. Школу ти закінчила, а в інститут потім вступиш, як дитина трохи підросте.
Я допомагатиму. Своїх дітей мені Бог не дав, то я тебе вважаю донькою, і дитину твою полюблю, як рідного онука.
-Я теж дітей люблю, просто не вчасно якось, я не готова була, та й що батько скаже…
-Та що скаже, радий буде, звичайно.
Чоловіку Віра сказала сама, підготувала ґрунт. Він спочатку розізлився – молода ще, які діти, але Віра переконала, що це найпрекрасніший вік для материнства, і вони допоможуть молодим.
Весілля вирішили робити, як належить, скликали гостей, приїхало багато родичів з обох боків. Тетянка була в красивій білій сукні з довгою фатою. Наречений не зводив із неї закоханих очей.
Після розпису в ЗАГСі, молодята пішли в парк на фотосесію.
Тетяна трохи втомилася і на мить присіла на лавку.
-Доню, яка ти гарна виросла, – раптом почувся десь збоку голос.
До неї підійшла її мати. Її важко було впізнати. Вона була в старій поношеній сукні, виглядала, ніби як заслабла…
-Мені Віра написала, що ти виходиш заміж, запросила на весілля, грошей прислала на квиток. Адресу мою знайшла у знайомих. Я винна перед тобою, доню, пробач мені.
Щастя все шукала, та немає його ніде… Поневіряюся всі ці роки, дочку ще одну народила, в дитячому будинку зараз, залишили мене без неї…
Хто батько – не знаю, гульбанила я тоді…
А те, що в тебе все добре, я рада… Віра молодець, виростила тебе з батьком… Ну ось, доню, побачилися, піду я.
-Мамо, роботу шукай нормальну, годі гульбанити, ти ж молода ще, а виглядаєш, як стара! Давай пошукаємо тобі роботу у нас у місті, житло знайдемо, дочку забрати зможеш. Як її звуть, до речі?
-Марічка… Хороша дівчинка така, спокійна… Ех, зіпсувала я і своє життя, і її… Може, хтось удочерить її, хороший…
-Мамо, я щиро хочу тобі допомогти, тільки облиш оце все, будь ласка.
-Гаразд, доню, піду я… Я зупинилася у Ліди, дружили ми колись… Гульбанити не буду, обіцяю. І, так, доню, будь щаслива!
Тетянка одночасно і жаліла і злилася на матір. Як можна так жити? Така красуня була, і якою стала.
Після весілля Тетянка із чоловіком оселилася у будинку, який їм подарували батьки чоловіка.
Допомогли мамі знайти роботу з кімнатою у гуртожитку, потім вона змогла забрати Марічку.
На виписку Тетянки та її сина Миколки прийшли всі близькі.
-Наталю, йди глянь на онука, який красень у нас!
-Так, Віро, ти така ж бабуся, як і я, будемо разом бавити. Дякую вам, мої любі, витягли мене з цього всього, я так вам усім вдячна. Нарешті я знайшла своє щастя, це діти, онуки…
Віра обійняла Наталю та Тетянку. А Марічка з цікавістю дивилася на племінника.
-Таню, можна я подарую йому свій м’ячик та лялечку?
-Звичайно, Марічко, Миколка підросте і буде гратися з тобою, адже ти його тітка! А тепер ходімо до нас, відзначимо народження нової людини!
Щастя – це коли ти здоровий, коли живі та здорові рідні та близькі… Та розуміти це починають тільки тоді, коли втрачають когось…
