Ніна готувала сніданок, коли у двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Рита з донькою Вікою. – Привіт. У мене до тебе прохання, – почала Рита. – Подивишся за Вікою до вечора? Ніна погодилася. День пройшов швидко. Ніна подивилася на годинник – майже десять. Дітям час лягати спати. А Рити все нема. Ніна подзвонила у двері її квартири. Двері зачинені, за ними тиша. Набрала номер телефону, але телефон не відповідав. Ніна не розуміла, що відбувається

Після розлучення Ніна стала «щасливою» володаркою кімнати у малосімейці. Місця небагато, санвузол та кухню доводиться ділити із сусідами. Але Ніна раділа — нарешті у них із Сергійком з’явився власний кут.

Жити з колишнім чоловіком під одним дахом останнім часом було справжнім випробуванням.

Все, що вона не робила, піддавалося глузуванням і критиці. Діставалося і синові: не так помив посуд, надто довго робить уроки.

Ніна перша запропонувала розлучення. Чоловік одразу погодився. Напевно, він із тієї категорії людей, яким краще не заводити сім’ю, а жити одним. Занадто багато вимог та майже жодної віддачі.

Квартиру, куплену на спільні гроші, продали. Ніна купила кімнату, і вони із сином переїхали.

Їхніми сусідами стала молода жінка, Маргарита, та її маленька дочка Віка.

З Маргаритою вони швидко порозумілися.

— До тебе тут жила одна пара, та ще родина, — відверто сказала Маргарита, — вічно гості, нам з Вікою спати не давали. Втомилася з ними сваритися.

— Ну ми точно не такі, — посміхнулася Ніна. — У гості до нас ходити особливо нема кому. Я цілий день на роботі. А ввечері люблю відпочити перед телевізором чи книжку почитати. Та й Сергійку з уроками допомогти треба, вечерю приготувати.

Вона раділа – з сусідами їм пощастило.

Якось Рита попросила:

— Мені ввечері треба відлучитись ненадовго. Придивись за Вікою, будь ласка. Постараюся повернутися якнайшвидше.

Ніна погодилася.

Віці шість років. Дівчинка тямуща, вчиться читати. А ще добре малює.

– Мамо, можна я їй віддам свої олівці? У мене дві коробки, а у Віки майже скінчилися. Все змалювала.

— Звичайно, Сергію. Мийте руки, вас годуватиму.

— Тьотю Ніна, а мама скоро прийде? – Запитала дівчинка після вечері.

– Надіюсь що скоро. Ти поки що мультики подивися, а я у Сергія уроки перевірю.

Ніна подивилася на годинник – майже десять. Дітям час укладатися спати. А Рити все нема.

— Ось що, пропоную: ляжеш поки що зі мною. А мама прийде та забере тебе.

Вона почитала трохи перед сном. Діти швидко заснули. Ніна вирішила дочекатися сусідки, на кілька хвилин заплющила очі, даючи їм відпочити.

Сама не помітила, як провалилася у сон. Її розбудив дзвінок будильника. Час вставати.

Віка так і проспала всю ніч у неї під боком, згорнувшись калачиком.

На кухні Ніна зустрілася з Маргаритою. Та пила каву і розмовляла з кимось телефоном.

— Я вчора пізно прийшла, — сказала Рита, навіть не вибачившись. — Не хотіла вас будити. У мене тут кандидат у чоловіки намітився. Тільки він поки що не знає про дочку.

— А як потім викручуватись будеш? Все одно довго Віку приховувати не зможеш.

– Потім розберемося. Головне, щоби заміж покликав. А там нікуди не дінеться. Прийме мене з дитиною.

Ніні поведінка сусідки здалася нерозумною.

Але в чуже життя втручатися не стала. Рита доросла жінка знає, що робить.

За кілька днів ситуація повторилася.

— Мене Михайло запросив на побачення. А Віку подіти нема куди. Подивишся?

Подивитись — означало, знову залишити дівчинку в себе на ніч. Спати на вузькому дивані вдвох незручно.

– Це мій шанс! — Рита дивилася благаюче. — Михайло — ідеальний варіант. Одружений не був, дітей нема. Мене кохає. Значить, і доньку прийме. Але треба ще трохи почекати, потім все розповім йому.

— Не моя справа, але не зволікала б ти з цим. Не кожен чоловік здатний вибачити обман. А приховувати власну дитину — далеко не дрібниця.

— Обіцяю розібратися з цим якнайшвидше. Ніно, посидиш із донькою сьогодні?

Цього разу дівчинка вередувала. Не хотіла лягати спати без матері.

– Куди мама йде? Чому мене із собою не бере? — сипала вона питаннями, на які Ніна насилу підбирала потрібні відповіді.

Риту вона не чекала. Напевно, та раніше ранку не з’явиться.

Вранці на кухні сусідки не було. Ніна постукала до неї в кімнату. Пора збиратися на роботу, Сергійка до школи. Двері зачинені, за ними тиша.

Вона набрала номер Рити.

— Ніночко, тут таке! Мене Михайло вчора на турбазу повіз. Думала, швидко повернемось. А він на три дні все сплатив. Виходить, даремно витратився. Ти заведи Віку в садок, тобі все одно по дорозі. А ввечері забереш. Ще одну нічку з нею посиди. А я вранці обов’язково повернуся!

Ніна хотіла обуритися, але сусідка перейшла на шепіт:

— Все, більше не можу говорити, Михайло йде, — і відключила телефон.

Ось тобі й пощастило з сусідами, подумала Ніна та пішла готувати дітям сніданок.

Повернеться Рита, розмовлятиме з нею по-іншому.

About the author