Ніна Іванівна ліпила вареники, як раптом відкрилися вхідні двері. – Бабусю, я прийшла! – почувся з коридору голос внучки Оленки. – Та чую я, чого галасуєш, – пробурчала Ніна Іванівна. – Ходи швиденько сюди, скоро будемо обідати. Я тут варенички доліплюю. – Зараз, бабусю! – сказала внучка. – Але в мене до тебе є дуже важлива розмова. Тобі терміново треба заміж! Ніна Іванівна аж присіла від почутого

Ніна Іванівна ліпила вареники, як раптом відкрилися вхідні двері.

-Бабусю, я прийшла! – почувся з коридору голос внучки Оленки.

-Та чую я, чого галасуєш, – пробурчала Ніна Іванівна. – Ходи швиденько сюди, скоро будемо обідати. Я тут варенички доліплюю.

-Зараз, бабусю! – сказала внучка. – Але в мене до тебе є дуже важлива розмова. Тобі терміново треба заміж!

Ніна Іванівна аж присіла від почутого.

Оленка зайшла на кухню і почала розмову:

-Ось ти, бабусю, живеш зовсім одна. А якщо щось станеться? Хто допоможе? Ми з мамою до тебе часто ходити не можемо. Працюємо…

Ніна Іванівна пирхнула:

-Не дочекаєтесь. А так у мене два телефони. Один мобільний, інший стаціонарний. Подзвоню в куди треба і все. А тепер, Оленко, кажи, що ви там з моєю дочкою задумали?

Олена опустила очі:

-Ну, ми вирішили тебе заміж видати.

-Як вже почула, – засміялась бабуся. – А навіщо?

-Ну, ти розумієш, нам у двокімнатній квартирі тіснувато. Мама з вітчимом, ми з Олексієм, ще й дитина скоро з’явиться, – сказала вона.

-Ну і що? І я так жила, правда з матір’ю мого Михайлика покійного… І нічого. А від мене хоч що треба? – швидше з цікавості запитала вона.

-Ну, ми тобі вирішили нареченого знайти з квартирою. Ти до нього переїдеш, а ми з Олексієм сюди, – відповіла Олена.

-Ну, нічого собі ви вигадали. А мене запитали, чи я хочу?

-Пізно, бабусю, сьогодні перший наречений знайомиться прийде. Ми вже все організували. Неодружений, квартира майже в центрі. І від кінотеатру недалеко. Ти ж обожнюєш кіно? – сказала онучка.

Ніна Іванівна зрозуміла, що сім’я не відчепиться і запитала:

-І скільки претендентів на мене знайшли вже?

Олена радісно вигукнула:

-Трьох. Один полковник у відставці, другий – мистецтвознавець на пенсії. Вони тобі сподобаються. А сьогоднішній, все життя тренером пропрацював. Так що гарна сукня, легкий макіяж. Ти точно його зачаруєш. Він о сьомій прийде. А я пішла, обід уже скінчився, – сказала вона і пішла.

-Ну я вам покажу, як моїм життям розпоряджатися, – хмикнула Ніна Іванівна і підійшла до шафи. Довго порпалася там і нарешті знайшла те, що шукала. – Ну тримайся, тренер, – засміялась вона.

Рівно о сьомій у двері подзвонили. Ніна Іванівна подивилася в дзеркало, ще раз скуйовдила волосся і відчинила двері.

-Здрастуйте, – ніяково сказав гість. – А я до Ніни Іванівни…

Ніна Іванівна поправила засалену футболку, підтягнула демонстративно старі трико і голосно сказала.

-Я це, Ніна. Тільки клич мене Нінкою. До «по-батькові» ми не звикли, – сказала вона.

-А тебе як звуть? Петро? Проходь, Петре, посидимо. Ти з собою щось приніс? Ігристе? Краще б чогось міцнішого. Ну гаразд у мене є. Готувалася я. І твій лимонад стане в нагоді. Та не переживай ти. Проходь он на кухню. Я там уже закуску приготувала.

Вона посадила його за стіл.

-Пригощайся, а я зараз чарки дістану, – сказала вона.

На столі стояла розкрита банка кільки, чорний хліб, товсто нарізаний і скибки сала, підозріло жовтуватого кольору.

-Ну давай, ти ж чоловік, – кокетливо поправила своє скуйовджене волосся Ніна Іванівна.

Той розлив у старі великі склянки.

-Це чого ти собі половину. Ану повну. За знайомство ж і наше майбутнє життя, – скомандувала Ніна Іванівна.

-Та я, власне, не люблю… Зовсім… Спортсмен, хоч і колишній, – спробував викрутитися Петро.

-Нема чого спільне життя так починати. Бери кажу, – сказала Ніна Іванівна.

Той морщачись таки взяв.

А Ніна Іванівна в цей час непомітно вилила своє ігристе у банку під столом.

-Ну що заспіваємо? Співати хочеться. Давай я почну, а ти допоможеш? – запропонувала Ніна Іванівна.

-Та я в туалет, – на ходу відповів він.

Коли вхідні двері зачинилися, Ніна Іванівна зареготала.

-Один – нуль, на мою користь!

Наступного дня їй зателефонувала дочка.

-Мамо, ти що там за концерт влаштувала. Петро Миколайович сказав, що з гулящою жити нізащо не стане. І не думай, що ти перемогла. Сьогодні до тебе Іван Степанович, прийде. Він людина серйозна, полковник. Так що поводь себе нормально.

Іван Степанович втік одразу після слів Ніни Іванівни:

-Ну що, побавимося, – і грайливо дістала батіжок.

Іван Степанович мовчки вийшов спиною назад із дверей.

Ніна Іванівна подумки сказала собі:

-Два-нуль!

А мистецтвознавець взагалі за поріг не переступив, коли її побачив. Ніна Іванівна одягнена в довгу білу нічну сорочку, на голові абажур від лампи, на плечах червоне оксамитове покривало, простягла руку і сказала:

-Я ваша нова муза. Ви захоплені?

Він пробурмотів щось про невимкнену праску і втік.

-Ну і чого ти, мамо, цим досягла? Чоловіки пристойні. Серйозні. Такі довго в наречених не затримуються, – стомлено запитала дочка.

Вони з онукою прийшли ввечері і тепер сиділи за столом і пили чай.

-А я не люблю коли моїм життям розпоряджаються, – відповіла Ніна Іванівна. – Захотіли стару спихнути, треба заміж видати. Я цього не хочу. Мені твого батька, царство йому небесне, вистачило. Нерви потріпав, на три життя вистачить. Вирішили вони, треба ж, – і ображено замовкла.

-Ну вибач, мамо, як краще хотіли. Щоб не сумувала і взагалі, – обійняла її дочка.

-Та гаразд уже, зате повеселилася. Бачили б ви їхні обличчя, – зареготала вона.

Коли вона, трохи прикрашаючи, розповіла все, реготали і донька, і онука.

-Ну годі, а тепер серйозно. Олена, можеш за тиждень зі своїм до мене переїжджати. Я на літо до подруги їду погостювати. А потім подивимося, – сказала Ніна Іванівна.

Олена в захваті обняла бабусю.

-Відчепись, хитрунка, – сказала Ніна Іванівна.

-Ну, пробач нас, винні. Ну чому коли про наречених дізналася, нам нічого не сказала? – запитала Олена.

-А коли б я так повеселилися, – засміялася Ніна Іванівна.

…Через три місяці всім родичам надійшло запрошення на весілля.

Ніна Іванівна зібралася заміж за сусіда подруги.

Підкорив її серце Іван Олегович. Так що все склалося, як у хорошому кіно зі щасливим кінцем…

About the author