– Ну, як пройшло? – запитала сина Антоніна Сергіївна, як тільки він зайшов у квартиру. – Я їй не сподобався, – відповів чоловік, знімаючи черевики. Жінка розвела руками.- Ох, Михайле. Тобі вже майже сорок років, ні дружини, ні дітей. Невже так і один ходитимеш? – засмучено сказала жінка. – Що їм постійно не подобається? – Є у мене одна підозра, – сказав Михайло і важко зітхнув

– Ну, як пройшло? – запитала сина Антоніна Сергіївна, як тільки її син зайшов у квартиру.

– Я їй не сподобався, – відповів чоловік, знімаючи черевики.

Літня жінка розвела руками і важко зітхнула.

– Не розумію, що цим жінкам зараз треба, – сказала вона.

– Галя сказала, що немає в мені родзинки, харизми, – зізнався син і пішов на кухню. – Чайник ще гарячий?

– Гарячий. З кафе прийшов і захотів чаю? – запитала мама.

– Ну, там його не пив, – він узяв велику порцелянову чашку і налив у неї кипятку.

– Ох, Михайле. Тобі вже майже сорок років, ні дружини, ні дітей. Невже так і один ходитимеш? – засмучено сказала жінка.

– То якщо не подобаюсь я їм, що зробиш? – видихнув чоловік.

– Так будь активнішим! – Антоніна Сергіївна виховувала сина одна. Батько Михайла залишив їх, коли хлопчикові було два з половиною роки. Протягом року після розлучення він іноді приходив до сина, а потім знову одружився та забув про дитину від першого шлюбу. Загалом ріс Михайло без чоловічого виховання, а Антоніна Сергіївна так і не зустріла чоловіка, присвятивши себе синові. Начебто й старалася, та мабуть чогось не додала, десь помилилася. Вона давно роздумувала, питаючи себе, чому у Михайла нічого не виходить з жінками. Гарний чоловік. Ну не Ален Делон звичайно, але цілком приємної зовнішності, зростом не високий, так не всім бути під два метри. Зате не гуляє, охайний, тихий, спокійний, зарплату всю в будинок носитиме, не ображатиме. – Ну нічого. Є в мене ще знайома одна, так у неї донька незаміжня, а вже тридцять два роки.

– Не знаю, мамо. А чи варто? – спитав Михайло, повільно попиваючи чай.

– Ну, невже тобі так подобається одному? І мені онуків не дочекатися, – Жінка знову зітхнула.

– Їм високих подавай, та з машиною та квартирою, – Михайло згадав яке обличчя зробила одна з потенційних наречених на черговому побаченні, коли він сказав, що живе з мамою. А що тут поганого? Мама в нього чудова людина, не сварлива. Так навіть легше. Завжди є кому допомогти, поїсти приготувати. Ну а колись квартира ж йому дістанеться. Звичайно дай боже мамі довгих років життя. Так ще й дачка є, від бабусі з дідусем дісталася. Не котедж, не вілла, звичайно, зате природа, озеро недалеко, і від електрички пішки хвилин десять. Не всі ж машини мають, та й не всі за кермо хочуть. Ось Михайло ніколи не хотів водити. Купити машину не проблема. Працював він майстром на заводі, зарплата непогана, а витрачати особливо нема на що, так що накопичення були цілком пристойні. А їм і слово завод не подобається. Білі комірці подавай.

Був років п’ять тому у Михайла короткий роман, та тільки швидко йому набридло, що пасія гроші тягне постійно. Ну сходили в кафе у вихідний, так і вдома іноді можна поїсти, тим більше, що мама у нього так смачно готує. А їй мало не щодня вечеряти в кафе треба було, не кажучи вже про вічні дорікання, що без машини дуже погано і як їй хочеться у відпустку на Кіпр махнути. Мовляв мріяла з дитинства. А ось Михайло літаки зовсім не любив, але готовий був поступитися, та тільки ця поїздка, що не відбулася, і поставила фінальну крапку в їх недовгих відносинах.

– Марино, ну якщо ти так уже хочеш, то давай поїдемо, – погодився він.

– Ура. Тоді я пошукаю тури і скину тобі, – радісно відповіла вона тоді, і вже наступного дня Михайло розглядав фото п’ятизіркового готелю, що працює за системою все включено. Цінник був такий, що в чоловіка округлилися очі.

– Кіпр – дорогий курорт. – сказала Марина, коли він подзвонив їй, щоб сказати про те, що потрібно вибрати щось скромніше.

– Невже ти готова викласти таку суму за десять днів лежання на пляжі? – Запитав він, маючи на увазі, що свою частину путівки вона сплатить сама.

– У сенсі я готова? – невдоволено запитала Марина. Ну, тоді Михайло їй пояснив, що це занадто дорого, і він не готовий витратити стільки за відпочинок. Його назвали жмотом, і більше з Мариною вони не бачилися.

А власне чому він мав це оплачувати? Ось вона корислива і меркантильна. Жодної духовності та почуттів. Ну а далі пішла низка невдалих побачень. Водити жінок по кафе йому набридло, а на прості прогулянки мало хто погоджувався, а ті, що погоджувалися, всім своїм виглядом давали зрозуміти, що чоловік їх не зацікавив. Ось і сьогодні хоч і запросив у кафе, поводився пристойно, а в результаті дізнався, що харизми немає в нього, родзинки. А самі наче принцеси. Михайло звичайно був невибагливий, планку не завищував, але в душі обурювався, коли не найпривабливіші жінки відвертали від нього ніс.

– Михайле, а може тобі по клубах яким схожим, де знайомляться? – запитала Антоніна Сергіївна, перервавши його роздуми та спогади. – Чи зараз таких немає, все лише в інтернеті?

Михайло знизав плечима.

– Не знаю. Не цікавився, – відповів він.

– І дарма. Потрібно щось робити, а не сидіти склавши ручки.

– Мамо. Та не хочу я в жодні клуби, – Михайло допив чай. – Піду митись і спати. — Він поцілував матір у щоку і вийшов із кухні.

Антоніна Сергіївна підійшла до вікна і з сумом подивилася на дитячий майданчик. Зараз було вже пізно, а ще кілька годин тому на ній було багато дітлахів. Як  їй хотілося гуляти там зі своїми онуками. Скільки вже знайомила Михайла, скільки сподівалася. Що ж за жінки зараз такі пішли, що від доброго та гідного чоловіка носа відвертають. Мільйонерів на всіх не вистачить, як і мачо, та й життя з такими далеко не завжди казка.

Антоніна Сергіївна взяла телефон і зателефонувала своїй знайомій, а вже наступних вихідних її син пішов у кафе з її дочкою.

– Ну як? – запитала вона, знову зустрічаючи Михайла біля порога.

– Як зазвичай, – відповів він, згадавши, як скривилася Даша, дізнавшись, що він живе з мамою. Та добре б просто скривилася, так потім ще й лекцію прочитала про те, що дорослий чоловік просто повинен мати своє окреме житло. І ще заявила, що якби вона знала про це заздалегідь, то і не пішла б на зустріч. Загалом одержав заряд негативних емоцій.

– Та що таке? – засмутилася Антоніна Сергіївна.

– Не сподобалося, що живу з тобою як завжди, – відповів він.

– То може тобі квартиру купити? Накопичення ж є. Можна десь поряд знайти, можна у нашому будинку пошукати.

– Та якось не хочеться, щоби за мене через квартиру заміж виходили.

Михайло пішов у свою кімнату, а Антоніна Сергіївна думала, з ким би ще познайомити сина і де знайти нормальну жінку, адже їх зараз так мало.

About the author