Оксана займалася домашніми справами, коли в двері подзвонили. На порозі стояла мама Оксани. Ліда Петрівна навідалася не з порожніми руками, жінка привезла піввідра малини. – Варення звариш, а я допоможу, – сказала Ліда доньці, вручаючи ароматні ягоди. – Дякую мамо, – сказала Оксана. – А Андрій де? – запитала мама. – Ще на роботі, скоро має повернутись, – відповіла Оксана. – Не на роботі він. Він у іншої жінки, – раптом сказала Ліда Петрівна. Оксана здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

— Як ти, взагалі так живеш? Я б вже давно чоловіка провчила б, зібрала дрібнички і бувай! Нехай посидить, подумає над своєю поведінкою.

Мама заїхала до них на пару годин. Але й цього було достатньо, щоб накрутити Оксану.

До приїзду матері Оксана благополучно займалася домашніми справами і ні про що погане навіть не думала.

Ліда Петрівна навідалася не з порожніми руками: завезла дітям із дачі піввідра малини.

– Варення звариш, а я допоможу, – сказала доньці, вручаючи ароматні ягоди прямо з порога.

– А Андрій де? – Запитала чергове питання, скидаючи туфлі і одягаючи домашні тапки Ліда Петрівна.

Тапочки в будинку дочки та зятя у неї були свої особисті. А також весь гостьовий набір, що додається: зубна щітка, змінна білизна, гребінець. Навіть аптечка своя, раптом потрібні піґулки вдома забуде? А так все під рукою.

Візити Лідія Петрівна наносила регулярно приблизно раз на тиждень. Приїхавши, лишалася на ніч. А то й на дві. Зі своїм чоловіком, батьком Оксани, давно розлучилися. Не витримав важкого характеру дружини, яка намагається все і вся тримати під особистим контролем.

Інших дітей вони не мали. Вся увага і материнська турбота дісталися Оксані. Може, когось іншого це й могло порадувати, але не її.

Спочатку, коли дочка тільки вийшла заміж, мати особливо не втручалася. На той момент у її житті був ще присутній власний чоловік. Була улюблена робота. Після відходу Миколи Сергійовича жінка потрапила під скорочення у фінансовому відділі, якому віддала майже півжиття.

Всі ці події навалилися на жінку. Ліда Петрівна переживала. Вона майже не спала, тільки блукала квартирою, намагаючись хоч чимось себе зайняти.

Вихід знайшовся сам собою. Подзвонила Оксана, попросила посидіти з онукою Лізою.

Бабуся з радістю погодилася. За годину вже дзвонила у двері дочки та зятя.

— Ліза, — заохала побачивши внучки, що приболіла.

– Яка ти худенька! Але нічого, бабуся зараз швидко це виправить.

Вона витягла капці з сумки і по-господарськи пройшла на кухню.

— Зараз млинців напечемо, внучку нагодуємо, — примовляла Ліда Петрівна, замішуючи тісто для млинців.

– Тепер я спокійна за нашу дочку, – радісно сказала Оксана чоловікові.

— Вона у надійних руках, можна спокійно йти на роботу. І відпрошуватися не доведеться.

Андрій цілком поділяв оптимізм дружини. Тоді він ще не знав, чим обернеться турбота тещі для їхньої родини.

Пробувши в їхній квартирі кілька днів, Ліда Петрівна швидко освоїлася. Тепер вона вирішувала, чим сім’я вечерятиме чи снідатиме. Коли Лізі можна виходити на прогулянку, а коли найкраще залишитися вдома.

— Мамо, до нас сантехнік не заходив сьогодні? – Запитувала Оксана, повернувшись з роботи.

— Заходив, тільки я не пустила його, — спокійно заявила та, продовжуючи чистити картоплю на вечерю.

– Як не пустила? – здивувалася дочка.

– А ось так. У нього черевики були брудні, знімати їх відмовився. Сказав, що поспішає, кран подивиться швидко і все. Тож не пустила. А кран і Андрій може відремонтувати. Чоловік, як-не-як.

— Але я не маю потрібного ключа, — невдоволено сказав Андрій, присутній при цій розмові.

— Значить, треба купити, — заявила теща тоном, що не терпить заперечень.

— Кран знову може зламатися. А ключ буде.

— Сьогодні вже не вийде, магазини зачинені, — Андрій намагався говорити спокійно, але Оксана бачила: чоловік ледве тримається.

Ключа вони так і не купили. Після від’їзду тещі Андрій зробив повторний виклик та дочекався майстра.

– Сам не впорався? — посміхнулася теща, помітивши на кухні новий кран.

Не минуло й тижня, як вона знову відвідала дітей.

— Оксана, коли викликала матір з донькою посидіти, ніби портал тещі до нас відкрила, — сумно жартував Андрій із приятелем.

Він не любив зустрічі з Лідою Петрівною, яка вічно суне ніс у чужі справи.

Гірше могло бути, коли та навідувала дочку за його відсутності. У такі дні він заставав дружину незадоволеною та сердитою.

Немов хтось невидимий підміняв дружину.

Але не цього разу.

— Затримується твій Андрій. Напевно, знайшов собі нову жінку, — звично бурчала мати, пересипаючи малину у велику каструлю.

— Мамо, за ягоду дякую. Варення сама зварю, впораюся. А тобі, мабуть, настав час. Скоро автобуси перестануть ходити.

— Можу заночувати у вас, — сказала Ліда Петрівна.

– Іншого разу, – твердо сказала Оксана, намагаючись не розплакатися.

Їй було важко виправдовувати з дому рідну матір. Але слухати неприємності, якими та поливала її Андрія, вона більше не могла. У душі розуміла: ще трохи, і сама на розлучення подасть. Або чоловік піде, як батько пішов від матері.

— Не думала, що доживу до такого, — мама ображено підібгала губи і пішла перевзутися.

А Оксана зітхнула і зайнялася малиновим варенням.

About the author