Олег готував сніданок, як раптом на кухню забігла його донька Маринка. Вона сіла за стіл і якось загадково дивилась на батька. – Тату, а якщо я знаю, щось погане про людину, то чи треба це розповідати його мамі? – нарешті запитала вона. – Нуу, дивлячись на скільки погане, – сказав Олег. – А що сталося? Може розкажеш? – здивувався він. Марина встала й задумалась. – Ні, – нарешті сказала вона. – Таке розповідати не можна. Олег застиг від здивування

Олег готував сніданок, як раптом на кухню забігла його донька Маринка.

Вона сіла за стіл і якось загадково дивилась на батька.

-Тату, а як ти думаєш, ось якщо я знаю, щось погане про людину, то чи треба це розповідати його мамі? – нарешті запитала вона.

-Нуу, дивлячись на скільки погане, – сказав Олег. – Може, його мама про це вже знає. А ти виглядатимеш після цього, ніби пліткаркою якоюсь.

-Може й знає…

-А що сталося? Може розкажеш? – здивувався Олег.

-Ні. Я виглядатиму пліткаркою…

-Ну мені ж можна. Я ж твій тато.

Марина встала й задумалась.

-Ні, – нарешті відповіла вона. – Таке розповідати не можна.

Олег застиг від здивування.

-Це ще чому? А… І що знову наробив твій брат? Якщо почала говорити, то давай до кінця. Розповідай.

-Не можна…

-Ну, я ж все одно дізнаюся. Не від тебе, так від мами, – сказав Олег.

-Ну добре… Павлик з Лідкою сусідкою цілувався. А вона така вже… Язика мені показала. Уявляєш. А Павлик зі мною не грається тепер і не допомагає.

-І все?

-Все!

-Ну, він же ж уже дорослий, подобається йому Ліда. А язика показала, щоб ти не підглядала.

Павлику було 19 років, Марині всього 7. Раніше він завжди грався із нею, але сестра підросла і пішла в перший клас. А у самого Павлика перше кохання.

Іноді Марина цілими днями з братом не бачилася. Приходив він майже вночі, а на навчання йшов рано.

‐Павлик. Не одружуйся з Лідкою. Погана вона. Я знаю. Твою дружину зватимуть Марина. Як мене.

-Та звідки ти знаєш. У нас все буде добре, мала. Іди ляльками грайся.

Марина навіть образилася трохи.

Павлик закінчував навчання, а Ліда працювала в їдальні. Зустрічалися, гуляли. Дорослі у життя молоді не втручалися. Весілля вирішили відгуляти, коли Павлик зі служби повернеться. Ліда обіцяла чекати. Тільки одній Марині не подобалася Ліда. Просто не подобалася. А Ліда на молодшу сестру Павлика уваги зовсім не звертала.

Павлик після навчання пішов служити. Приблизно через півроку Марина знову підійшла до батька з розмовою.

-Тату, я пліткарка.

‐Знову? Що трапилося? Знову Павлик? Він же ж служить. Чи ти прийшла на маму скаржитися?

-І на маму теж. Я їй розповіла, а вона каже “не вигадуй.”

-Що ти їй розповіла?

-Я бачила Лідку.

-Ну, і я її часто бачу, і мама. Ми ж сусіди.

-Вони цілувалися.

-Марино. Павлика ж нема, як вони можуть цілуватися.

-Павлика нема, а Сергій є. А я ж казала Павлу, що Лідка погана.

-Тобі напевно здалося…

-Ні, – Марина пішла.

Не повірили, а може, й повірили. Але Павлик дізнався не від них. Сам по телефону розповів. І ще розповів, що залишиться на контракт і через півроку приїде у відпустку.

Виріс син, рішення дорослі сам ухвалює. Значить усе добре.

У відпустку приїхав він трохи пізніше, як через півроку. Сестрі подарунки, батькам привіз. Змужнів, красень. А приїхав не один.

-Ось наречена моя. Марина.

-Я ж тобі казала! Марина! А ти мені не вірив, – радісно закричала сестричка. – Ось вона точно гарна, не те що…

-Тихо, не треба все розповідати, – прошепотів Павлик сестрі.

-Гаразд. Не буду. Бо знову скажеш, що я пліткарка.

Через місяць зіграли весілля. Марина була дуже рада. Більше вона на брата не скаржилася. А з дружиною Павла вони потоваришували. Дві Марини.

А щоб було зрозуміло про кого мова, їх почали називати Марина Павлика і Марина мала. Навіть коли сестричка Павла виросла, всі так і називали її малою…

От тільки звідки мала могла знати про Марину?!

About the author