Олена готувала вечерю, як раптом на кухню зайшов її чоловік. Федір мовчки сів за стіл і якось дивно глянув на дружину. – Оленко, тут така справа, – раптом почав він. – У мене є інша. Нам треба розлучитися. Олена глянула на нього, а потім просто почала збирати свої речі. – Дітей я тобі залишаю, – раптом сказала вона. – Це ж не я ж вигадала розлучатися! Ось і виховуй тепер, любий! Олена вийшла з квартири, голосно гримнувши дверима. Федір стояв з відкритим ротом і дивився услід дружині

Олена вийшла з квартири, голосно гримнувши дверима.

Федір не очікував такого повороту. Він усе чекав, поки дружина одумається і повернеться… Не могла ж вона так легко відмовитися від своїх дітей?!

…Федір прокинувся, солодко позіхнув і сів на ліжку. На годиннику ледве доходила шоста ранку. Він увімкнув чайник і щільно зачинив двері, щоб не розбудити дружину і дітей.

Кава трохи підбадьорила його.

-Тепер холодний душ і на роботу! – вирішив чоловік.

А ввечері він щось придумає, якось розповість Оленці.

Як діти сприймуть таку новину він не знав.

Сподівався, що обійдеться. Терпіти більше не було сил, терміново треба вирішувати, що робити далі.

З Ритою він познайомився випадково. Пішов у магазин по хліб. Покупців не було, тільки продавчиня стомлено позіхала за касою.

Взявши дві булки білого, Федір згадав, що ще вчора обіцяв дітям морозиво. Чоловік різко розвернувся і побіг у молочний відділ.

Через хвилину він повернувся задоволений з чотирма упаковками улюблених ласощів.

Поки Федір збирав покупки, він пильно дивився на незнайому дівчину. Довга, чорна коса, пишні вії, м’які, рожеві губи, схожі на бантики…

Вона перевела погляд на нього, карі очі, наче притягнули його. Федір забув про все. Тільки мовчки дивився на неї.

Вона терпляче чекала. Через п’ять хвилин не витримала і заговорила першою, куточки губ гарно піднялися, дівчина мило посміхнулася.

-Ви оплачуватимете?

-Ах, так, звичайно…

Федір приклав картку:

Він пішов у бік виходу, але повернувся і поклав на чорну стрічку морозиво.

-Дівчино, це вам. У вас дуже красива посмішка.

-Дякую! Я – Рита, – вона простягла руку з бірюзовим манікюром, на знак подяки.

Чоловік нахилився і поцілував її. Рука була ніжна і приємно пахло кокосом та мигдалем.

-Закінчую сьогодні о девʼятій, – підсумувала вона.

-Добре, натяк зрозумів! Буду…

Він вийшов за двері, окрилений швидкою перемогою. Залишилося лише знайти привід вийти з дому…

Був вечір п’ятниці, довго думати не довелося. Дорогою додому він набрав приятеля і попросив його «прикрити» на кілька годин.

Той збрехав дружині Федора про переїзд – треба ж другу допомогти.

Рівно о девʼятій Федір стояв біля магазину і нетерпляче очікував.

Рита вийшла в коротенькій джинсовій спідниці та білій блузці. Вона розпустила волосся і нахабно простягла сумку.

Федір зніяковів, його щоки стали червоно-рожеві.

Рита провела по його чорній борідці ніжними пальчиками.

-Куди підемо?

-А куди захочеш, – він блаженно дивився на неї.

Рита привела його в найдорожчий ресторан у місті.

Федір невдоволено скривився, але заради неї, заради цієї красуні він готовий на все!

Дівчина не розгубилася, замовила кілька страв – стейк, пару салатів і на десерт – яблучний штрудель.

Федір обмежився ігристим…

Рахунок вийшов рівно на третину його зарплати. Добре, що нещодавно вона якраз була і дружина ще не встигла до неї добратися.

Рита була приємно здивована, коли дорогою Федір заскочив у квітковий магазин. Він вибрав найшикарніший букет із ліліями!

Біля під’їзду дівчина віддячила залицяльнику поцілунком.

Потім вона розвернулась і пішла, сказавши на прощання, що вона не легковажна і на першому побаченні не запрошує додому…

…У піднесеному настрої чоловік переступив поріг рідного дому. Дружина спала солодким сном, ні про що не здогадуючись.

Нові стосунки плавно перетекли у бурхливий роман.

Федір вигадував найнесподіваніші відмазки щоразу, йдучи до Рити. Дружина мовчала…

А сьогодні дівчина поставила ультиматум:

-Або вона, або я!

Рита терміново вимагала розлучення… Сказала, що жодних зустрічей не буде, доки він не подасть заяву.

Чоловік насупився, довго розмірковував, як розповісти про все дружині, як діти сприймуть цю новину. Але бажання бути тільки з Ритою було сильніше і він наважився, сказав все, як є…

Олена готувала вечерю, як раптом на кухню зайшов Федір. Він мовчки сів за стіл і якось дивно глянув на дружину.

-Оленко, тут така справа, – раптом почав він. – У мене є інша… Нам треба розлучитися.

Олена мовчки глянула на нього, а потім просто почала збирати свої речі.

-Дітей я тобі залишаю, – раптом сказала вона. – Це ж не я ж вигадала розлучатися! Ось і виховуй тепер, дорогенький! На літо до бабусі їх відвезеш. Допомагатиму, чим зможу. Переказуватиму гроші на утримання. Ну, власне, і все. Не сумуй!

Олена вийшла з квартири, голосно гримнувши дверима.

Федір стояв з відкритим ротом і дивився услід дружині.

Такого повороту він точно не чекав.

Він усе очікував, поки дружина одумається і повернеться.

Не могла ж вона так легко відмовитися від своїх дітей?! Але вона не поверталася…

Нова обраниця була не в захваті від такої новини. Вона очікувала отримати симпатичного чоловіка із квартирою, а не з “причепом”.

-Я поки що поживу у себе, до дітей я зовсім не готова. Як будеш вільний – дзвони.

Федір тільки очима покліпав у відповідь. Він розраховував на життя з коханою, а отримав купу клопотів…

Довелося шукати няньку, залишати дітей із нею, доки він на роботі.

Увечері: приготування, прання, дітей купати, нагодувати, посуд помити, зібрати іграшки, почитати казки, укласти спати. Сил кудись йти не було, про коханку довелося забути. А як дітей він самих залишить…

Олена не дзвонила, тільки переказувала аліменти.

Федір повністю поринув у домашні турботи, став краще розуміти дітей, знайшов з ними спільну мову. Вигадував різні ігри, щоб їм не було нудно. Обіймав, цілував. Як він міг не помічати, які вони класні!

Час ішов.

Якось вони сиділи з дітьми за столом, як раптом почувся звук ключа у замку.

Федір напружився і сам вийшов у коридор.

-Олена?

-Так, а ти на кого чекав? Я принесла тобі документ у суд. Хотіла особисто тобі вручити. Ти ж цього хотів?

Вона дивилася на нього строгими, зеленими очима.

-Ні, не хочу вже. Я зрозумів, який я був… Нерозумний… Оленочко, люба моя, кохана, вибач мені! Я ніколи більше… Чуєш? Ніколи! Тільки повернися до нас…

Він викинув папери в смітник.

Діти вибігли в коридор, почувши голос мами.

-Мама, мама! Ти повернулася, більше не йди так надовго.

Вони міцно обняли її і не хотіли відпускати.

Олена розплакалася від образи й туги. Ні, вона не безсердечна, вона просто шалено за ними скучила…

About the author