Олена прокинулася рано, пішла на кухню. Раптом вона побачила новенький електричний чайник. – Мабуть, Таня все ж таки купила, – подумала Олена і включила чайник. Тут із своєї кімнати вийшла Таня. Побачивши, що Олена збирається пити чай, вигукнула: – Це мій чайник! Хто тобі дозволяв його брати? Олена застигла на місці, не зрозуміючи, що відбувається

Олена була дуже рада, що квартиру, що залишилася від бабусі, батьки віддали їй. Оформили документи на неї, допомогли зробити добрий ремонт. А з рештою Олені довелося самій крутитися, адже у батьків-пенсіонерів не було більше накопичень, на ремонт усі витратили.

Ось і довелося їй взяти великий кредит, щоби обставити свою квартиру. Меблі в обидві кімнати, на кухню, нову плиту, чайник, мікрохвильову піч, холодильник, пральну машину… Та що там говорити, якщо треба було все – від рушників до телевізора. А тепер сплачує кредит, для цього після навчання працює. Складно, звісно, ​​зате все своє.

Добре ще, що мама надоумила одну кімнату здавати, бо було б зовсім важко. Тим більше, що обидві кімнати окремі, та й із замками у дверях, бабуся теж робила прибавку до своєї пенсії, пускаючи квартирантів. Два роки Олена жила з дівчиною-студенткою, жили як дві подруги, але вона цього року отримала диплом і поїхала. Треба було на її місце шукати іншу квартирантку. Тільки ніколи їй зустрічатися з кандидатами в її сусідки, вона ж тепер і у вихідні працює, аби швидше з кредитом розібратися.

Знову на допомогу прийшла мама. Дала оголошення від свого імені, зустрічалася із претендентками, показувала кімнату. Нарешті обрала Таню.

Два місяці дівчата жили добре, та майже не зустрічалися. Олена з ранку йшла в університет, потім швидко поверталася, переодягалася та вирушала на роботу. Коли вона йшла ранком, Таня ще спала, а коли приходила ввечері, її не було вдома. Таня поверталася пізно вночі, добре, що не шуміла.

Тиждень тому Олена відмовилася від роботи у вихідні. Наближалася сесія, треба було більше уваги приділяти навчанню. І першої ж неділі отримала сюрприз від Тані.

Олена вперше за багато часу вирішила виспатися, валялася в ліжку напівсонна, коли пролунав шум у сусідній кімнаті. Гучна музика, сміх, тупіт… Коли вона визирнула з кімнати, з’ясувалося, що до Тані завітали гості, два хлопці та дівчина.

– А що такого, маю право! – Заявила Таня на прохання не галасувати. – Вже майже дванадцять, нічого не порушуємо. І взагалі ти маєш бути на роботі, треба було заздалегідь сказати, що не підеш…

Довелося змиритися аж до вечора. Олена виснажилася, бо ні поспати, ні вчитися було неможливо. Ванна також завжди була зайнята, “у хлопців відключили гарячу воду”, пояснила Таня. На кухні постійно хтось стирчав, бо телевізор Олена вчепила саме там, у пральні крутилися чужі речі. Увечері, коли “гості” з Танею нарешті пішли, виявилось, що до того ж зламався чайник. Довелося йти в комору за стареньким емальованим чайником, що залишився ще від бабусі.

До наступної неділі вони з Танею знову не зустрічалися. На цей раз Олена написала їй записку, що у вихідні вона тепер не працює, тому просить тиші та спокою.

Прокинувшись ранком, вона пішла на кухню і побачила новенький електричний чайник. “Мабуть, Таня все ж таки купила замість того, що зламався», – подумала Олена і включила чайник.

Тут із своєї кімнати вийшла Таня. Побачивши, що Олена збирається пити чай, вигукнула:

– Це мій чайник! Хто тобі дозволяв його чіпати? Ти де виховувалась взагалі, простих правил пристойності не знаєш? Не чіпай чуже!

Олена застигла на місці, не знаючи, що відповісти. Потім спитала:

– А те, що ти моїм чайником користувалася, це нічого? І що твої друзі його зламали, теж нормально?

– Так треба було сказати, що це твій, я б його й не чіпала. Я, на відміну від деяких, поважаю чужу власність!

– Поважаєш чужу власність? При цьому приводиш когось користуватися моєю ванною, моєю пралкою, дивишся мій телевізор.

– А з чого це раптом стало твоїм? Те, що ти раніше тут оселилася, тебе господаркою не робить!

Олена хотіла пояснити, що взагалі-то це вона господиня, але Таня вже встигла піти, забравши свій чайник до кімнати і голосно закривши вхідні двері.

Олена зателефонувала мамі та попросила її приїхати. Мама ахнула, вислухавши розповідь дочки:

– Мабуть, коли я домовлялася з нею, забула сказати, що це твоя квартира… Тому вона вважає, що ти теж квартирантка, а все в квартирі здається разом із нею. Але зламаний чайник вона має замінити!

Коли Таня прийшла, побачила Антоніну Андріївну та змінилася на обличчі.

– Вже встигла розповісти? А я теж скажу, що ти тут господиню з себе строїш! Так довго жила, що почала рахувати все тут своїм. Ви, Антоніно Андріївно, коли вона з’їжджатиме, особисто перевірте, чи не взяла чогось!

Олена з мамою навіть рота розкрили від такої заяви. Потім Олена відкрила папку з документами.

– Таня, дивись, ось це документи на квартиру! На мою квартиру! Це договір, який ти підписувала, коли сюди заїжджала. У ньому прописано, що вартість зламаних речей повинна бути відшкодована. Я в тебе за чайник брати не буду. А ось у проживанні відмовляю. Ти маєш два тижні, щоб знайти іншу квартиру. Але до цього ти не можеш скористатися нічим моїм. Холодильник, пральна машина, телевізор, душ – все це під забороною, бо моє.

Антоніна Андріївна додала:

– І не сподівайся, що Олена буде на роботі чи на навчанні, коли ти з’їжджатимеш звідси. Я приїду і особисто перевірю, щоб ти нічого не прихопила!

Таня з’їхала за два дні. А Олена вирішила більше квартирантів не пускати.

About the author