Олена вже збиралася йти спати, як раптом у двері постукали. Олена здивовано пішла відкривати. – Оленко, я прийшов. Назовсім, – у коридорі погойдуючись стояв її Ілля. – Все, набридло. Їй від мене лише гроші потрібні. Пішли сьогодні у клуб, а вона давай хвостом крутити. Я, каже, тобі не дружина, нічого вказувати, – скаржився він. Олена розгубилася, але Ілля відсунув її й пішов у спальню. Ліг і раптом сказав: – Лягай поруч. Олена здивовано дивилась на нього

-Ні, ну як це? Батько викликав мене до себе і поставив ультиматум.

Я думав, що він жартує, а він серйозно. Прямо як у кіно індійському.

Батьки домовилися ще в дитинстві, а зараз вони мають одружитися. Маячня, – бубонів Ілля, махаючи руками.

Олена сиділа тихо. Вона на відміну від Іллі, була в нього закохана напевно з пелюшок.

І тепер, дивлячись, як він метається, просто милувалася ним.

Звичайно він гарний, у нього від дівчат відбою немає. А вона? Непоказна, така вже вродила. Нічого особливого, пройдеш і не запам’ятаєш.

-Ну чого ти мовчиш? Ти б зі своїм старим поговорила, що заміж за мене не підеш, – сказав Ілля.

Оленка знизала плечима.

-А який сенс? Мій батько ще більш упертий, аніж твій. Він мене і слухати не буде, – усміхнулася вона.

-Ні, вона ще й сміється. Як була тихонею, так і залишилася. Це в тебе немає нікого, а в мене Христина. Я на ній планував одружитися, але ніяк не з тобою. Ось що я їй скажу? Батьки сказали, а я не винен? І як вона після цього до мене ставитися буде? – взявся за голову Ілля.

Весілля було пишним і багатим. Ось тільки наречений із нареченою були сумні. Натягнуті посмішки, нещира радість. Але це більше було про Іллю. А Олена уявляла собі, що все по-справжньому і що тепер уже її чоловік, любить її.

-Нарешті це все закінчилося, – Ілля сів на диван в готельному номері. – Ти сподіваюся не проти, але Христина теж приїхала. Я їй номер недалеко в готелі зняв. Тож ці хороми тепер тільки твої. Я речі тут залишу, хто зна може нашим родичам спаде на думку нас перевірити. Іноді забігатиму до тебе, не сумуй, – задоволений Ілля вийшов з номеру.

Олена з тугою оглянула апартаменти. Що ж. Розкіш так і лізла з усіх кутів. Вона швидко прийняла душ. Але коли вона побачила на ліжку всі атрибути для наречених, то розплакалася. Не так вона собі все уявляла, не так.

Іллю вона знала з дитинства. На відміну від неї, він був дуже рухливим. Якщо Олена могла годинами грати у свої ляльки, то він і хвилини на одному місці не сидів. І з нею не хотів гратися. Але Олена ніколи не скаржилася на нього.

Такий мала характер. Багато хто дивувався, дівчинка з забезпеченої сім’ї, а поводиться не так як всі. Нікуди не ходить, подруг немає, одне навчання на думці. А їй просто запали в душу слова покійної бабусі Наді:

-Ти, Оленко, ні на кого не сподівайся. У твого батька сьогодні гроші є, а завтра може й не буде. Що ти потім робитимеш? А так вивчись, хоч на лікарку, вони завжди потрібні і шматок хліба в тебе завжди буде

Вона й навчалася. Щоправда не лікаркою стала, а економісткою. Зараз працювала в банку, куди влаштувалася самостійно, як усі, через співбесіду.

Вона навіть прізвищем матері користувалася, щоб ніхто не вважав її за багатійку. Але незважаючи на це, подарунок батька, нову квартиру, прийняла з вдячністю.

У ній їй було спокійно та комфортно. І ніхто до неї не ліз зі своїми незмінними порадами. Сходи в салон, що вдома сидиш, йди в нічний клуб, там весело, тобі не дев’яносто років, щоб так поводитися.

Вона так і заснула у сльозах на дивані. Прокинулася від крику Іллі.

-Набридла вона вже мене! Сказав же, сиди в номері, щоб ніхто не бачив. Ні, вона захотіла на море. Кажу їй, батько мій може і шпигуна якогось надіслати, а ти світитимешся. Закрив її, хай подумає. А ти чого не на ліжку? – глянув він на шикарне ложе.

І одним рухом руки зірвав покривало, ковдру, всі ці лебеді та кільця полетіли на підлогу. Потім сказав Олені:

-Ти хоч пострибай на ньому, чи що. А то прибирати прийдуть, а тут все чисто і благородно. Від нас чого чекають? Правильно, бурхливої ​​першої ночі. Так що ворушилися, а я пішов. Ось як знав, що все проконтролювати треба, від тебе ніякого толку. Так, ви жінки, важкий народ, за вами око й око потрібне. Ти цей, погуляй десь, потім повертайся. Старайся теж підтримувати ілюзію медового місяця…

Так вони й почали потім жити. Він у своїй квартирі з Христиною, вона у своїй, одна. Для правдоподібності Ілля приніс свої речі, у ванній нібито поставив свої предмети особистої гігієни.

-Так буде правильно, – потирав він руки. – Якщо твої, чи мої в гості прийдуть, одразу зрозуміють, що у нас нормальна сім’я.

Іноді він залишався ночувати, спеціально купив для цього зручний диван. Це коли він сварився із Христиною.

-Вона навіть готувати вчитися не хоче, – говорив він із повним ротом. – Все з ресторану. А ти непогано готуєш, котлетки домашні, як тітка Галя наша, готує у батьків.

-Олена тільки посміхалася і підкладала йому в тарілку, нову порцію. Їй подобалося, коли він приходив до неї і вони проводили разом вечір. Це було якось по-домашньому, як у справжній сім’ї…

Якось Олена вже збиралася йти спати, як раптом у двері постукали. Олена здивовано пішла відкривати.

-Оленко, я прийшов. Назовсім, – у коридорі погойдуючись стояв Ілля. – Все, набридло. Їй від мене лише гроші потрібні. Пішли сьогодні у клуб, а вона давай хвостом крутити. Я, каже, тобі не дружина, нічого вказувати, – скаржився він.

Олена розгубилася, але Ілля відсунув її й пішов у спальню. Ліг і раптом сказав:

-Лягай поруч.

Олена здивовано дивилась на нього.

На ранок він з подивом дивився на неї.

-Ти що, ніколи й ні з ким? Не чекав, чесно. Ну що у нас на сніданок? – Олена щасливо готувала для коханого чоловіка млинці, як раптом йому хтось подзвонив.

Він довго розмовляв у кімнаті, іноді підвищуючи голос. Потім зайшов на кухню і винно сказав:

-Оленко, ти вибач. Христина свариться, я поїхав.

Олена сказала:

-А млинці?

Він схопив один і запхав у рот.

-Зʼїш сама.

І пішов. Олена заплакала…

-Вітаю, ви вагітні, – посміхнулася гінекологиня. Олена з розчуленням дивилася знімок з УЗД. Всю дорогу додому вона посміхалася. Тепер вона не одна, у неї буде малюк.

-Олено, ти вдома? – через тиждень з’явився Ілля. – Ти якась дивна сьогодні. Що трапилося?

Вона простягла йому знімок.

-Що це? – запитав він, покрутивши його в руках. – Це наш майбутній хлопчик, чи дівчинка, – посміхаючись, сказала Олена.

-Ви що, змовилися? – заволав він. – З ґлузду з’їхали, чи що? – і кинув знімок на підлогу.

Олена акуратно його підняла і тихо сказала:

-Пішов звідси.

Ілля витріщив на неї очі.

-Що ти сказала?

-Іди звідси, зрозумів? Щоб ноги твоєї тут більше не було. Завтра подаю на розлучення, – і виштовхнула його з квартири.

Маленький синочок мирно спав у ліжечку, як раптом у двері подзвонили. Олена відкрила, на порозі стояв Ілля.

-Навіщо прийшов? – запитала вона.

Він простяг їй букет.

-Здрастуй, Олено. Можна мені на сина подивитися? – вигляд у нього був злегка пошарпаний.

Олена відсунулася.

-Проходь.

Він несміливо підійшов до ліжечка і довго дивився на сина. Потім повернувся до неї, в очах у нього стояли сльози.

-І справді схожий. Мені мама казала, що батько зі мною не розмовляє. Образився через наше розлучення.

-А у вас із Христиною хто? Син, чи донька?

-Нікого. Обдурила вона мене. Хотіла заміж за мене дуже. Я з нею розлучився. Олена, давай почнемо все спочатку, тільки по-справжньому. Вибач мені, – і став перед нею навколішки.

Вона погладила його по голові.

-А вийде?

Ілля подивився на неї.

-Обов’язково вийде, повір мені. Наші батьки знали, що тільки з тобою мені буде добре, тому й наполягали на одруженні. А я опирався. Ще й Христина ця. Ну погоджуйся, Олено, – попросив він.

-Я подумаю, – відповіла Олена і запитала: – Ти будеш обідати?

-Буду. Але ти тільки недовго думай, будь ласка.

Олена щасливо посміхнулася, нарешті все стало на свої місця.

About the author