Олена знала Івана багато років. Вони з ним були сусідами і ще й працювали разом. Іван жодного разу не був одружений. Багато хто думав, що вже й не одружиться ніколи. Але тут виникла «вона»… Молода, зухвала, вродлива. Двічі розлучена і з маленькою дитиною на руках. Якось Олена вирішила подзвонила Івану ввечері, по робочому питанню. Іван взяв слухавку і раптом почалося такее! – Я одружений, і не треба мені дзвонити додому! Моя дружина може неправильно зрозуміти. Хочеш сварки у моїй родині? – кричав він у слухавку. Олена вухам своїм не повірила

-Ніяк не збагну, що з сином робити, – тітка Галя, сусідка Олени, навіть не намагалася приховати своїх сліз.

Олена тактовно мовчала, підшукуючи в думці відповідні слова. Тим часом вона продовжувала:

-Все в нас було добре, він завжди дбав про мене. Переживав, коли слаба була. А тепер тільки й чути:

-Ти нічого не розумієш! Не заважай нам жити! Сам розберуся…

А що тут розбиратися, коли й так усе зрозуміло? Окрутила його ця вертихвістка. Хіба порядна дівчина вийшла б заміж за чоловіка майже на двадцять років старшого за неї?

Подумки Олена була з нею абсолютно згідна. Вона добре знала Івана багато років.

Окрім того, останні три роки вона працювала з ним разом.

На роботі та сама історія. Ніхто не впізнає в раніше милому і тактовному чоловікові зарозумілого і часом хамовитого мужика.

А ще він дуже намагається молодитися, чим викликає сміх навіть у молодих співробітниць.

З Оленою та іншими розмовляє гордовито.

Якщо начальство просить затриматися на зайві пару годин, або вийти у свій вихідний, то починає кричати:

-У мене сім’я! Я одружений чоловік!

До цього Іван жодного разу не був одружений. Багато хто думав, що вже й не одружиться ніколи.

Але тут виникла «вона»… Молода, зухвала, вродлива. Двічі розлучена, з маленькою дитиною на руках.

Ось його Даринку Олена дуже добре розуміла. Серед ровесників знайти когось, хто підходить з її минулим за плечима – діло непросте.

Отож Іванко дуже вдало їй підвернувся. А він від уваги молодої красуні аж сяяв. Одразу себе принцом відчув.

-Ми вчора з Даринкою ходили в клуб, там дуже непогано. Тільки шумно, – хвалився він при нагоді співробітникам.

-А що туди ще й пенсіонерів пускають? – тихо пирскала зі сміху Віка, якій було трохи більше за двадцять.

-Мій Мишко тільки зі мною засинає, я його щовечора вкладаю, – говорив Іван поміж справою вже старшій жінці Ользі Сергіївні, їхній бухгалтерці.

-Дивно, – шепотілась та невдовзі з подругами. – Невже наш старий донжуан справді так прив’язався до чужої дитини?

-Навряд чи, – думала Олена. – Мабуть подумки, Іван дуже себе любить, щоб полюбити чужого синочка.

Він завжди був таким самозакоханим і на всіх дивився зверхньо. Тільки відкрилося це чомусь після його одруження.

Якось Олена подзвонила йому після роботи по одному діловому питанню. Діло цілком звичне, і раніше вона так робила.

Але цього разу Іван взяв слухавку і раптом почалось таке!

-Я одружений, і не треба мені дзвонити додому! Моя дружина може неправильно зрозуміти. Хочеш сварки у моїй родині? – кричав він у слухавку.

І це після того, як Олена регулярно відвідувала тітку Галю, Іванову матір, коли та заслабла, а Іван був у від’їзді…

-Хоча ти навряд чи зрозумієш мене! – сказав він і поклав слухавку.

Олена вухам своїм не повірила…

Останні слова Олена сприйняла, як особисту образу.

Вона живе одна. Чоловіка немає, діти виросли і роз’їхалися. Хоча ще, мабуть, не така вже й стара, якщо допускається можлива ревнощів з боку молоденької дружини Івана.

Олена швидко забула образу і через тиждень запропонувала сусідові підвезти його після роботи.

Сам він тепер був без машини. Ключі від автомобіля були в юної чарівниці.

Їй, що сиділа вдома, машина виявилася їй потрібнішою. А Іван добирається на роботу, як може.

-За мною приїде дружина, – гордовито сказав Іван Олені.

Олена поїхала. А потім повернулася. Забула зарядку до телефону на робочому столі.

На вулиці був мороз. Іван підняв комір легкого пальта, намагаючись зігрітися. Жінка його серця явно за ним не поспішала. Він глянув на Олену сердитими очима і відвернувся вбік.

За останні тижні «щасливого» шлюбу він ще більше схуд, змарнів. І сердиться на всіх оточуючих ще дужче.

Мов хтось його штовхав на цей доленосний крок. Колеги за нього, незважаючи на його колючий характер, переживають. Хтось робить ставки: скільки ще з молодою дружиною протягне?

Подейкують, що він збирався звільнятися. Машина його, бачте, дружині не подобається. Нову купувати треба. А на нову у їх відділі заробити складно.

Тож почав підшукувати Іван іншу роботу… Хоча, з огляду на його вік, справа ця проблематична.

Ось таке кохання! Навіть рідна матір не потрібною стала…

About the author