– Олено, я не знаю, що мені робити! – вигукнула Таня, ледве побачивши подругу. – Що трапилося? – Олена з подивом дивилася на Таню, яка терміново напросилася до неї в гості і була дуже розгубленою. – Сядь на диван і спокійно все розкажи. – Завтра до моєї Наталки приїде якийсь Сергій. Весь рік вони активно листувалися, і тепер справа, у них, схоже, йде до весілля. – І що тут такого? Олена не розуміла, що відбувається

-Олено, я не знаю, що мені робити! – вигукнула Таня, ледве побачивши подругу.

-Що трапилося? – Олена з подивом дивилася на Таню, яка терміново напросилася до неї в гості, і, здається, насправді була дуже розгубленою. – Сядь на диван і спокійно все розкажи.

-Завтра до моєї Наталки приїде якийсь Сергій, з яким вона торік познайомилась на відпочинку. Весь цей час вони активно листувалися, і тепер справа, у них, схоже, йде до весілля.

-І що тут такого?

Олена не розуміла, що відбувається.

-Як що? Він приїде завтра в обід і прийде одразу до нас у квартиру. А Наталки вдома не буде. У неї робота.

-Все одно не розумію, у чому проблема? – знизала плечима Олена. – Ну, прийде людина одна. І що?

-А в тому, що я зовсім не знаю, як мені поводитися з цим Сергієм. Я ж сама, без чоловіка. Мені треба буде про щось з ним говорити, щоб зрозуміти, що він за людина. У тебе рік тому була така сама історія. Ти якось перевіряла майбутнього зятя?

-Ах, ти про це? – зрозуміла, нарешті, подруга. – Тобі потрібна перевірка майбутнього чоловіка доньки? Це найпростіше. Мене бабуся навчила.

-Так? – зраділа Тетяна. – Тоді розповідай, у чому полягає ця перевірка?

-Запам’ятай. Коротше, спочатку треба, щоб він став веселий.

-Веселий? – Таня застигла від здивування. – Ти що зовсім, чи що? Я ж говорю, одна я буду вдома. Що мені робити з таким хлопцем?

-Слухай, що тобі кажуть, – суворо сказала Олена. – Після склянки ігристого він одразу покаже всі свої недоліки. Почне, чи жарти недолугі говорити, чи навпаки, розповідати сентиментальні історії. Зрозуміло тобі? З його поведінки ти побачиш, що то за тип.

-Зрозуміло, – не дуже впевнено кивнула Таня. – А другий спосіб який?

-Зіграти з ним у гру.

-У гру? – Таня знову здивувалася. – У яку?

-У будь-яку гру. І бажано програти йому.

-Навіщо?

-А тоді ти одразу побачиш, джентльмен він, чи ні, який домагається перемоги за всяку ціну. Якщо почне хвалитися своїм умінням, тоді він погана людина. Ну, а третій спосіб, найнадійніший. Адже в тебе вдома кішка є?

-Є? Муся.

-Ось і підсунь йому цю Мусю під руку. Якщо він бавити кішку не вміє, і поводиться з нею гидливо, значить і з дружиною буде таким самим. Та й кішка твоя одразу відчує, хороша він людина, чи ні. Адже кішки до поганих людей не підходять.

Наступного дня Таня хоч і була підготовлена, але все одно, із нетерпінням чекала на приїзд гостя.

Коли пролунав дверний дзвінок, вона поправила перед дзеркалом зачіску і поспішила до дверей.

За дверима стояв симпатичний хлопець, який одразу ввічливо посміхнувся.

-Доброго дня. Ви Тетяна Петрівна?

-Так, – Таня раптом з подивом відчула, що його посмішка справила на неї чарівну дію. – А ви Сергій?

-Абсолютно вірно. Сергій. Можна увійти?

-Звісно, ​​- кивнула Таня. – Проходьте, я на вас чекаю. Наталка мені все про вас розповіла. На жаль, вона з’явиться лише увечері. Знімайте черевики, надягайте капці. І одразу проходьте на кухню, я вас нагодую.

Сергій, анітрохи не бентежачись, перевзувся і пішов за господинею.

На кухонному столі вже було накрито.

-Сідайте, – Таня кивнула на стілець.

Сергій погодився, і Таня тут же поставила перед ним графін.

-Перед обідом я пропоную ігристе. За знайомство.

-Та ви що? – Сергій ошелешено глянув на майбутню тещу. – Ви це серйозно? Мені чогось не хочеться. Я якось до цього байдужий.

-Ви що, заслабли? – хитро запитала Таня.

-Ні, взагалі-то… Але, я переживаю, що після довгої дороги швидко стану веселий.

-В сенсі? – усміхнулася Таня.

Сергій посміхнувся.

-Переживаю, що я захочу спати.

-Натяк зрозуміла, – кивнула Таня, і дістала з полиці склянку. – Значить, вам треба налити одразу багато. – Вона наповнила склянку майже на дві треті, собі ж налила в чарку, і відразу її підняла. – За знайомство.

Сергій побачив це і зрозумів, що це не жарт. Потім він, взяв теж і одразу взявся на борщ.

Через кілька хвилин, важко зітхнувши, він сказав:

-Ну, ось… Я ж вам казав… Мені дуже захотілося спати…

-Ну ні! – вигукнула повеселішала Таня. – Спати я вам не дам. Зараз ми з вами гратимемо в гру. А під час гри ви мені розкажіть щось смішне.

-Смішне? І що вам розповісти? – Сергій позіхнув. – Ой вибачте.

-Нічого-нічого… – Таня, прибравши зі столу тарілки, вже квапливо роздавала карти. – Ви анекдоти вмієте розповідати?

-Не дуже, – зізнався Сергій.

-А які ви любите розповідати анекдоти? Нерозумні?

-Я взагалі люблю анекдоти слухати.

Сергій знову позіхнув, неохоче взяв у руки карти, але раптом поруч пролунало “мʼяв” і в дверях кухні з’явилася кішка.

-Киця! – радісно вигукнув Сергій і одразу забув про все на світі. – Кицю, йди скоріше сюди! Як тебе звати?

-Муся її звуть, – усміхнулася Таня.

А кішка вже сиділа на руках Сергія і мурчала, а той, зробився щасливий і гладив її.

-Яка ти м’яка. А можна, я з нею в кімнаті на дивані посиджу? – запитав Сергій у Тані.

-Звичайно, – знизала плечима вона. – Ідіть, а я поки що тут посуд перемию.

Хвилин через п’ятнадцять, коли Таня з’явилася в кімнаті, Сергій солодко спав на дивані, а кішка спала біля нього.

-Перевірку пройдено вдало, – подумала Таня і пішла в іншу кімнату…

About the author