Ольга зібрала зі столу тарілки після вечері, помила їх, коли на кухню зайшла дочка Олена. – Мамо, ти можеш так не шуміти, Віктору заважаєш працювати, – попросила вона. Ольга зітхнула, знову зятю не вгодила. – Добре, постараюся тихіше, – відповіла жінка. Ольга доробила всі справи на кухні, і вже вирушила до себе в кімнату. Раптом в коридорі жінка почула, якусь розмову з кімнати дочки та зятя, говорили явно про неї. Ольга зупинилася, підійшла ближче до дверей, прислухалася і…ахнула

Ользі Петрівні довелося одній піднімати дітей. Чоловік пішов рано. Претендентів на одиноку матір з двома маленькими доньками на руках свого часу не знайшлося.

Та й сама вона приводу для знайомств із чоловіками не давала. У голові одні проблеми: чим нагодувати дітей? Взути, одягнути. Щоб були не гірші за інших.

Олена і Наталка росли слухняними дітками. Маму шкодували, розуміли, як їй важко.

Незважаючи на бідну обстановку, у квартирі завжди було чисто та затишно. Пахло свіжою випічкою.

Закінчивши школу, Олена вступила до інституту. Там познайомилася із Віктором. Вони зустрічалися понад рік, перш ніж вирішили узаконити стосунки.

– Мамо, ти не проти, якщо після весілля ми житимемо всі разом? – сказала Олена.

– Та я тільки рада! – усміхнулася Ольга.

Тоді Ольга Петрівна справді раділа, що Олена залишиться із нею. Квартира велика, місця всім вистачить.

Віктор здавався непоганим хлопцем. Говорив мало, був акуратним та ввічливим.

Чудеса почалися десь за кілька місяців.

– Мамо, ти більше не суши білизну у ванній. Віктор таки чоловік. Непристойно, – сказала одного разу Олена.

– А де мені сушити свої речі? – здивувалася мама.

– Може, на батареї у своїй кімнаті, – сказала донька.

Ольга Петрівна зняла білизну. Натягла мотузку у своїй кімнаті. Олена, мабуть, забула — на вулиці літо, опалення не працює. На батареї нічого сохнути не буде.

– У маленькій каструльці я приготувала Віктору обід. Будь ласка, не чіпайте!

Вони снідали, коли дочка сказала це ніби між іншим.

Мама не стала говорити, що готувала Олена з продуктів, куплених Ольгою.

Діти не ходили магазинами. Навчання забирало багато часу. А вечорами вони підробляли у сусідньому кафе.

Іноді вони все ж таки купували щось смачненьке. Для себе.

Мама неприємно здивувалася, коли Олена влаштувала сварку через морозиво.

– Я його спеціально на вечір купила. Хотіли з Віктором дивитися фільм і їсти морозиво. А Наталя його взяла.

Молодша дочка обурилася у відповідь.

– Там же ціле відерце! Я лише трохи собі поклала.

– Все одно без дозволу взяла.

– Тоді підписуйте, де чиї продукти лежать, — не залишилася в боргу Наталя.

Відповіла жартома. Але Олена сприйняла серйозно. У холодильнику на каструльках з’явилися записки: «моє та Віктора».

– Мамо, Олена дуже змінилася, — казала Наталка матері.

Ользі Петрівні і самій не подобався такий стан речей.

Завжди добра, чуйна Олена стала жадібною та буркотливою. Робила зауваження домашнім по кожній дрібниці.

Двері зачиняйте тихо, чоловік спить. Чашки в раковині не залишати, не одні тут живете. Зайве взуття з полиці прибрати, Віктору нікуди свої черевики ставити.

Віктор мовчав. Але Ольга починала розуміти, звідки вітер дме.

До заміжжя дочка така не була.

А одного разу вона випадково почула, як зять розмовляє з Оленою.

– Твоя мама надто голосно розмовляє телефоном із подругами. Скажи, щоб тихіше. Мені займатися заважає.

За п’ять хвилин Олена зайшла до матері в кімнату.

– Мамо, твої подружки не дочувають чи що? Навіщо так голосно розмовляти?

Припущення лише підтвердилися. Віктор настановлює дружину, щоб встановити у квартирі власні порядки.

– Раніше ти не робила мені таких зауважень. Якщо твоєму чоловікові у нас погано, може, вам краще винайняти житло чи переїхати до його рідних?

– Виставляєш нас? – ахнула Олена. – Я вже й зауважень вам із Наталкою зробити не можу?

– Відколи ви переїхали, ми з нею почуваємося як у гостях, – пояснила мама.

Ользі Петрівні стало прикро. У самої чоловіка немає, щоби нею командував. Та й не стала б вона терпіти такого. Її Ігор був добродушною і веселою людиною.

А тут сторонній хлопчик вирішив покомандувати нею та молодшою дочкою. Ще трохи, і попросить із дому на вихід.

Олена пішла. Мабуть, радитись із Віктором.

Наступного дня вони переїхали.

Але Ользі Петрівні зовсім не було сумно. Нарешті вона відчула довгоочікуване полегшення. Навіть тортик з такої нагоди їм із Наталею купила.

А Олена вже доросла заміжня жінка. Настав час пожити їй окремо.

About the author