Оля прокинулася рано, пішла на кухню і вимила весь посуд після вчорашнього свята. – Треба Тамарі подзвонити, розповісти як все пройшло, – подумала жінка. Оля хотіла взяти телефон, але ніде не могла його знайти, вона пішла у спальню взяла телефон чоловіка, щоб подзвонити до себе. Ольга включила смартфон Сергія і почала копатися в номерах. Знайшла контакт «Кохана», натиснула кнопку виклику. – Хм, щось ніде не дзвонить, – здивувалася Оля, не почувши мелодії дзвінка. Раптом у слухавці пролунав веселий жіночий голос

Оля, в передчутті повернення коханого чоловіка з майже місячного відрядження, весь вчорашній день витратила на те, щоб навести у всьому будинку, ну практично ідеальний марафет. А сьогодні ось з самого ранку взялася за приготування шикарної вечері, яку було б просто круто влаштувати при свічках.

Тонко шаткуючи мариновані огірочки для одного з салатів, Оля мрійливо уявила себе й милого у великій зальній кімнаті при приглушеному світлі, приблизно, від дюжини великих воскових свічок. Шкода тільки не різнобарвних, у найближчому супермаркеті знайшлися лише білі, та й ті Ольга, здається, останні забрала. Ось сидить вона, а з іншого кінця столу коханий дивиться на неї зачарованим поглядом, ніжно посміхається.

«Одягну для зустрічі свою нову рожеву сукню та чорні панчохи. А на ногах у мене будуть лакові туфлі. Ті, у яких навіть для мене, ну надто високі підбори. Ох, не навернуться б!», – Ольга весело і дзвінко засміялася. – «От і Сергій зрадіє, що я нарешті вдягла цей його безглуздий Новорічний подарунок. Хоч і із запізненням майже півроку, на дворі-то літо вже».

* * *

Вечеря була приготовлена ​​майже за дві години до повернення додому коханого чоловіка. Але все одно Ольга так і не змогла хоча б на хвилинку сісти, перевести дух. Адже їй потрібно було ще красиво сервірувати стіл, розставити свічки, випрасувати сукню, прийняти ванну і знайти закинуті кудись на антресолі ті самі туфлі. Ах, так, а ще ж зачіска, а макіяж? Загалом, заощадженої пари годин ледь вистачило на те, щоб усе це встигнути.

Ну, от і все, просто писана красуня дивилася зараз на Ольгу з великого дзеркала шафи-купе. Нехай і трохи втомлена, але щаслива, яка передчуває сьогодні дуже романтичний вечір і, звичайно ж, гарячу ніч …

Дзвінок у двері.

– Коханий! – вигукнула Ольга і побігла відкривати двері.

Ольга кинулася у розставлені обійми свого чоловіка, сльози радості кришталевим блиском прикрасили її й без того чудові зелені очі. Трохи згодом чоловік діставав зі своєї величезної спортивної сумки якісь подарунки, але благовірна навіть не подивилася на них, настільки їй зараз хотілося бачити лише свого Сергійка.

– Дорогий, ходімо до зали, я там накрила нам на двох святковий стіл.

– Святковий? – здивувався чоловік. – Це ми що ж, реально зараз відсвяткуємо з тобою День електрика?.

– Та який ще день електрика? – Засміялася Оля, оцінивши жарт. – Святкуватимемо ми зараз нашу з тобою зустріч.

– Рідна, ти собі навіть не уявляєш, наскільки сильно я зараз голодний!

– Хм, сподіваюся, що не лише у прямому, а й у переносному значенні?

* * *

Перший за довгий час ранок Ольга нарешті прокинулася не одна, а поряд із Сергійком. Цілий день вони зможуть провести разом. Це так мало. Адже вже завтра коханий знову піде на роботу. А там не за горами і нове, будь воно не ладне, відрядження.

Коханий ще спить. Втомився, миленький! Нехай, хай він відпочине.

Оля тихенько зісковзнула з ліжка, взула свої м’які кімнатні капці. Ах, яке блаженство для ніг порівняно з тими безглуздими туфлями!

«Викину їх. Ви-ки-ну!».

Але далі її чекала грандіозна мийка посуду після вчорашнього бенкету.

О, ні, якщо включити зараз посудомийку, то вона ж гуркотітиме на весь будинок. Поки що доведеться почекати з цим.

А що ж тоді, чайнику, чи що закип’ятити?

Та ні! Є інша ідея – Тамарі зателефонувати. Похвалитися, та й просто про те, про це, тихесенько на кухні побалакати.

«Так і де ж телефон? Куди подівся? Ей, телефон!…».

Нема ніде.

Оля навшпиньки повернулася до спальні. Вона згадала, що мобільник чоловіка лежав на її комоді поруч із початою пачкою вологих серветок.

«Зараз сама собі зателефоную з телефону Сергія і знайду свій телефон».

Вийшовши до коридору, Ольга включила смартфон чоловіка і почала копатися в збережених у ньому номерах.

О, та ось же – “Кохана моя”.

Виклик… Хм, щось ніде не дзвонить. Але ж гудки в теоефоні Сергія йдуть!

І тут раптом, веселий такий бешкетний голосок Тамари почувся на тому кінці:

– Сергію, ну ти там все, задовольнив свою? Коли до мене приїдеш? Я дуже дуже сумую. Ти навіть собі не уявляєш, з яким нетерпінням я на тебе чекаю!

About the author