Після роботи Жанна спритно зібралася й побігла за однією адресою. Нещодавно їй запропонували підробіток. Двері відчинила приємна жінка. – Ви Жанночка? – запитала вона. – Здрастуйте, мене звуть Надія Петрівна. Проходите, тільки я дуже хочу вас попросити. Якщо можна, ви не звертайте уваги на те, що Сергійко сваритиметься. Жанна не знала, що й думати. Надія Петрівна провела її у кімнату. – Сергію, до тебе прийшли… – сказала вона. Біля вікна, спиною до дверей, сидів чоловік. Він обернувся й Жанна ахнула від несподіванки

-Мамо, а ти мене з садка забереш раніше, так? Ти ж обіцяла, що ми в парк підемо на атракціони, – канючив Володя.

Жанна котила його на старенькому самокаті, на ручці висів пакет зі змінним одягом.

-Мамо, ну ти чуєш? – Володя хотів пригальмувати і черевик звалився з ноги.

Черевики були завеликі, але зі шкарпетками майже нормально. І самокат, і ладненька курточка, і черевички, та й багато інших хороших речей їм віддала тітка Світлана з четвертого поверху.

У неї Мишко на два роки старший за Володю. Тому Володі щастить. Тільки взуття після Мишка йому завжди завелике. Але мама йому обіцяла нові кросівки купити, вона знову піде на другу роботу.

-Синку, стій, черевик надягну, давай шнурки підтягну, – Жанна присіла перед сином навпочіпки. – Тебе сьогодні тітка Світлана забере, гаразд? Я ввечері на другу роботу йду, нам же гроші потрібні, правда?

Я тобі машинку з пультом обіцяла. Та й черевики треба нові купити. А в парк ми з тобою в суботу сходимо, гаразд?

-Добре, мамо, – Володя міцно обійняв маму, поки вона йому зав’язувала шнурки.

Мама у Володі найкраща і найкрасивіша. Коли Володя виросте, у мами завжди буде справжній чоловік, її захисник – це він, Володя.

І тоді вона не говоритиме подругам по телефону ввечері, коли думає, що Володя вже спить:

-Я самотня жінка…

Тоді мама Володі буде найщасливішою.

Жанна завела сина у групу, помахала йому у вікно й побігла на роботу.

Добре, що сьогодні зміна Ганни Іванівни, а не молодої рудої Лариси, що вічно поспішає додому.

А ця, що старшого віку ніколи не свариться, якщо Жанна іноді спізнюється по Володю.

Працює Жанна неподалік їх будинку медсестрою в районній поліклініці.

Днями їй ще один підробіток запропонували. Тричі на тиждень до слабого чоловіка заходити.

Це в їхньому районі, та й заплатити добре обіцяли, от Жанна й погодилася. Коли Жанна передзвонила, жінка сказала, що на місці все докладно обговорять.

Після роботи Жанна спритно зібралася і побігла за вказаною адресою. Двері відчинила дуже приємна жінка у віці.

-Ви Жанночка? Здрастуйте, а мене звуть Надія Петрівна. Ви проходите, тільки я дуже хочу вас попросити. Якщо можна, ви не звертайте уваги на те, що Сергійко сваритиметься. Справа в тому, що мій син не хоче робити процедури. Він взагалі нічого не хоче, ви пробачте. Ви спробуйте, будь ласка, може хоч у вас вийде…

Жанна вважала, що її до літньої людини запросили. А після такої передмови тепер не знала, що й думати. Цікаво, а як вона проводитиме призначені процедури, якщо він проти?

Надія Петрівна провела її у кімнату.

-Сергію, до тебе прийшли…

Біля вікна, спиною до дверей, сидів чоловік. Він обернувся, і Жанна ахнула від несподіванки – та він же ж старий!

Як він може бути сином Надії Петрівни?

Сергій навіть не глянув на гостю, а тільки скривився:

-Мамо, ну ми ж домовилися. Ні до чого це все, марно.

І знову відвернувся до вікна.

Надія Петрівна вибачливо усміхнулася Жанні, а та знизала плечима і раптом весело сказала:

-Сергій, добрий день, мене Жанна звуть. Знаєте, у мене також є син. Він переді мною зазвичай герой, тому що не хоче мене засмучувати.

А ми зараз маму вашу попросимо вийти і віч-на-віч поспілкуємося. Добре?

Жанна зробила жест рукою, щоб Надія Петрівна вийшла. Двері за нею акуратно прикрилися.

Сергій знову здивовано озирнувся, навіть розвернувшись до Жанни.

Тепер він дивився на неї. Вивчаючий похмурий колючий погляд сірих очей, неголені щоки, нервові руки роздратовано стиснули підлокітники крісла.

Він криво усміхнувся.

-Дівчино, навіщо ви прийшли? Мені вже не раз робили і масажі, і все решта. Та чого тільки не робили, все марно.

Я розумію, мама обіцяла добре заплатити і ви вдаватимете, що мені допомагаєте. Ідіть, не хочу вас ображати, краще йдіть!

Поки він говорив, стискаючи руки на підлокітниках, Жанна розглянула його краще.

Невеликі мішки під очима. Обличчя похмуре, неголене, от і виглядає старшим.

А руки не слабкі, під футболкою м’язи грають, коли стискає руки.

Видно тишком-нишком сам намагається щось робити.

Ага, точно, на підвіконні гантелі лежать. Ліворуч від вікна турник з манжетами та зачепами для рук та ніг.

Старається, але в нього не виходить. Ну ну. Жанна посміхнулася і кивнула.

-Добре, Сергію, сьогодні я йду, мене й справді син чекає.

А завтра прийду, дещо принесу цікаве, вам сподобається.

Йдучи Жанна, зловила на собі його здивований погляд, який ніби говорив:

-Ти що, не зрозуміла мене?

Але Сергій промовчав, а це вже добре. Дорослий, а як розгублений хлопчик, що потрапив у біду. Жанні дуже захотілося допомогти йому, і вона знала, що це можливо.

Надії Петрівні дівчина дуже сподобалась. Жанну їй знайома порадила. Сказала, не дивись, що така молоденька, проте хватка, настирлива!

Жанна їй одужати допомогла після серйозного випадку.

У Сергія, правда, ситуація непроста. Він три роки тому з другом їхав, один за кермом, Сергій поруч.

Опинились на узбіччі… Другу нічого, а він ось…

Спочатку він з ентузіазмом взявся, старався займатися, але результату майже немає. Ось і знітився син зовсім.

Жанна прийшла через день. Принесла все необхідне та переконала Сергія спробувати. Вона сама раніше спортом серйозно займалася.

Піти довелося, коли послизнулась. Тож вона знає, що це таке.

Жанна поки що працює медсестрою. І підробляє, допомагає людям підвестися.

Сергій не вірив в успіх, але йому було соромно в цьому зізнатися. І він день за днем ​​робив те, що Жанна казала йому робити.

Через місяць він раптом відчув перші позитивні зміни і в Сергія знову зажевріла надія. Увечері Жанна зайшла в кімнату й одразу не впізнала свого підопічного!

Перед нею був симпатичний, чисто виголений, підтягнутий чоловік.

В його очах вона вже не бачила колишньої туги та приреченості.

Надія Петрівна, почувши звуки вальсу, дуже здивувалася. Адже зазвичай Жанна з Сергієм займалися під ритмічну музику.

Вона не втрималася, підійшла й зазирнула в щілину непричинених дверей.

Те, що вона побачила, наповнило її серце радістю та передчуттям чогось світлого та щасливого.

Сергій під звуки вальсу плавно кружляв на своєму кріслі.

А в нього на колінах, поклавши йому руки на плечі, сиділа Жанна. Вони танцювали, і те, як вони дивилися один на одного, не залишало жодних сумнівів – Сергій та Жанна були щасливі!

Надія Петрівна витерла сльози радості, що навернулися, і тихенько відійшла від дверей.

Що тепер буде?

Через пів року Сергій, незважаючи на всі прогнози, сам став на ноги. Поки що слабий, він просто світився від щастя, спираючись на плече своєї рятівниці. Любов і справді творить чудеса і повертає до життя.

Перша їхня прогулянка у парку була чудовою. Пройшов майже рік з моменту знайомства Сергія та Жанни. Але їм здавалося, що вони знають одне одного все життя.

Сергій кілька разів поривався сказати Жанні, що давно вже любить її та мріє лише про одне – щоб вони завжди були разом.

Раніше він забороняв собі навіть думати про це. Вирішив, що доки не встане, не має права навіть мріяти про неї.

Але тепер… Володя міцно взяв Сергія за руку, він щойно накатався на всіх атракціонах і наївся морозива.

Для повного щастя Володі не вистачало лише одного, і він раптом видав таке!

-Мамо, ну може дядько Сергій нарешті буде моїм татом? Ти ж сама мені казала, що він класний, що він справжній мужик!

Сергій глянув на Жанну, а вона дуже зніяковіла. А потім вони обоє розреготалися. Сергій підкинув угору копицю золотистого і буро-червоного осіннього листя, обсипавши ними себе і Жанну з Володею. І раптом став навколішки.

-Сергійку, ти що, обережніше! – кинулась до нього Жанна.

Володя теж радісно вліз між ними.

-Ти станеш моєю дружиною, Жанно? – несподівано несміливо запитав він.

-Мамо, ну давай, швидше погоджуйся, – не витерпів Володя. – Адже тоді дядько Сергій, нарешті буде моїм справжнім татом! Ото буде здорово!

Через місяць Сергій і Жанна одружилися. А через рік у них народилася донечка Любочка.

Надія Петрівна завжди подумки дякувала Господу за той чудовий день, коли в їхньому будинку з’явилася ця сонячна дівчина Жанночка.

І обіймаючи улюблених онуків Володю та Любочку, вона була найщасливішою в світі…

About the author