– Риточко, коли ж ти заміж вийдеш? – вкотре говорила мама, коли Рита їхала на роботу. Рита заплющила очі, глибоко зітхнула і спокійно відповіла: – Незабаром. Добре мамуль, мені ніколи, увечері поговоримо. Рита поклала слухавку і подивилася на водія службової машини. – Ігоре Володимировичу, у мене до вас є одна пропозиція, – раптом сказала вона. Ігор здивовано подивився на Риту і застиг від несподіваної здогадки

– Риточко, тобі не про роботу треба думати, а про те, як вийти заміж! – говорила мама телефоном. – Тобі вже тридцять! А в тебе ні чоловіка, ні дітей. А я онуків хочу.

– Мамо, ніколи мені, потім поговоримо, – відповіла їй Ріта. Не любила вона розмови на цю тему, та й справді в неї зараз зовсім не було часу.

– Що означає, ніколи тобі?! – обурювалася мама. – Тобі завжди ніколи! Так і життя пролетить!

– Мамо, мила, – просила Рита, – мені правда ніколи, у мене нарада через п’ять хвилин. Я тобі ввечері зателефоную і ти мене ввечері сваритимеш, добре? Все, мамо, бувай, цілую.

Рита поспішала на нараду, на ходу даючи вказівку секретареві. Цілий день у неї розписаний по хвилинах. Справ багато, а завтра вона їде у відрядження. Вже два роки, як вона живе в режимі нон-стоп. Хоча вона й до цього багато працювала та навчалася, але як стала директором компанії, так і зовсім забула, що таке відпочинок.

Рита розуміла, що мама має рацію: треба думати і про особисте життя. Але де знайти чоловіка, коли вона весь час на роботі, а службові романи для неї – табу. Не хотіла вона, щоби обговорювали її особисте життя – складеться, не складеться, а розмови будуть. Єдина людина, з ким вона могла обговорювати своє особисте життя – це подруга дитинства, Ірина. Вони завжди були як сестри.

– Рито, ну є ж сайти знайомств, – радила Ірина, коли Рита розповіла їй про розмову з матір’ю, – заповни анкету, може й трапиться нормальний чоловік. Та й взагалі, придивись до оточення. Я думаю, що серед них є порядний неодружений чоловік.

– Ну, не знаю, – замислилася Рита. – Я такий варіант не розглядала… але я про це подумаю завтра.

– Добре, завтра я тобі нагадаю про це подумати, – засміялася Ірина. Вона знала, що якщо Рита так сказала, то тема їй не цікава.

“Завтра” плавно перейшло у “як приїду з відрядження”. Приїхавши з відрядження, Рита, як і обіцяла, розмістила свою анкету на сайті знайомств. Про посаду вона писати не стала, а написала про себе скромно “економіст”. Тут же їй написав чоловік із завищеною самооцінкою та низьким рівнем грамотності: –  «Привіт, можеш більше нікого не шукати томущо я самий найкращий».

Рита заплющила очі, намагаючись забути це повідомлення. Відповідати вона йому не стала, але виникла думка про втрачений час та негайне видалення своєї анкети з цього сайту. Тут же надійшло таке повідомлення від нього ж: “чому не відповідаєш”. Потім наступне: “дай номер телефону”, “де живеш”, “давай зустрінемося”, “дай адресу я приїду”, “виходь за мене заміж”, “я бачу ти на сайті, чому не відповідаєш”, “ти мені зраджуєш” , “Ти повинна знати я найкращий”, “все одно ти будиш моя”, “я чоловік як я скажу таг і буде”.

“Може на сайті порядні чоловіки і є, але не з моєю удачею. Мені тільки ось такого ще не вистачало. Чоловік!», – подумала Рита, скопіювала монолог “кращого чоловіка” і відправила Ірині зі словами: “Щастя припливло. Все, пішла. Плакати”.

Свою сторінку Рита відразу ж видалила з сайту, ще парочка таких наречених і вона просто не витримає.

– Риточко, коли ж ти заміж вийдеш? – вкотре говорила мама, коли Рита їхала на роботу.

Рита заплющила очі, глибоко зітхнула і спокійно відповіла:

– Незабаром. Добре мамуль, мені ніколи, увечері поговоримо.

Рита подивилася на водія службової машини. Ігор Володимирович дивився на неї з ледь помітною усмішкою. Старший за неї років на десять, розумний, розважливий. За час, який він її возить, став більшим, ніж просто водієм. Він став її справжнім другом. До того ж він уже кілька років як розлучений.

– Ігоре Володимировичу, візьміть мене заміж, – як би між іншим, без тіні емоцій, сказала Рита. – Мама дуже хоче.

– Ну, раз мама хоче, Маргарита Валеріївно, візьму, – також беземоційно відповів Ігор Володимирович. – Мамі відмовляти не можна.

Насправді вони обоє відчували один до одного симпатію, тільки рамки службових відносин не давали їм проявити свої почуття. Рита не бачила у ньому потенційного нареченого, а Ігоря стримувала висока посада Рити. Йому завжди здавалося, що він її не вартий. І коли Рита сама йому пропонувала, він, звичайно ж, погодився. Хоча в душі думав, що вона жартує. Рита й сама думала, що він пожартував, коли одразу погодився.

І так, начебто жартома, але вони одружилися. Сім’я у них вийшла щаслива. У них, окрім роботи, навіть з’явився час на особисте життя – спільні інтереси, повага, кохання. Ну і двоє діток, на радість бабусям та дідусям.

А все тому, що мамі відмовляти не можна.

About the author