– Що у нас їсти є?! – гукнув Іван до дружини. – Борщ, картопля, мʼясце, – тихо відповіла йому Оля. – Сама бери таке їж! Я цього не хочу! – відповів чоловік. – Що, не могла щось цікавіше приготувати? Іван бачив, що Оля зараз заплаче. Він посміхнувся і пішов їсти борщ, картоплю і мʼясце. Наївшись, він залишив на столі брудні тарілки, взяв з холодильника пінне і сів на диван. Через півгодини з кімнати вийшла Оля зі своєю сумкою і попрямувала до виходу. Іван очі вирячив від здивування

-Та мало що тобі там цікаво! – кричав до Олі чоловік. – Спочатку ти маєш зробити те, що потрібно, а потім уже займатися своїми нісенітницями!

Оля кліпала очима, тримаючи в руках скриньку, яку гарно розмалювала.

Їй хотілося похвалитися чоловікові своєю роботою, але Іван сварився до її і знецінив всю її працю…

Оля опустила голову і пішла в кімнату, ледь стримуючи сльози.

-А їсти хоч є щось?! – гукнув їй услід Іван.

…Просто Іван прийшов не в настрої і радість дружини тільки дратувала його. Його взагалі останнім часом все дратувало – на роботі всі погані, на дорозі усі не такі, а дружина – взагалі недолуга!

-Борщ, картопля, мʼясце, – тихо відповіла йому Оля.

-Сама бери таке їж! Я цього не хочу! – відповів Іван. – Що, не могла щось цікавіше приготувати? Ох, ну звісно ж, тобі ж ніколи було й подумати, ти ж дурницями займалася!

-Не хочеш – не їж, – спокійно відповіла йому Оля і зачинила двері в кімнату.

Як вона не намагалася стримувати сльози, але все ж таки розплакалася.

У неї в голові не вкладалося, як могла людина так змінитись після весілля…

Хоч і весілля у них не було, просто розписалися, і вона переїхала до нього жити.

А як гарно він залицявся до весілля! А скільки було обіцянок!

І лише після весілля почала виявлятися його натура. У перший місяць спільного життя Іван став вимагати, щоб вона звільнилася з роботи, де їй світило кар’єрне зростання.

І поставив їй ультиматум – або вона звільняється, або він більше не дасть їй жодної копійки!

Оля звільнятися не стала, але від посади відмовилася, щоби не хвилювати Іванка.

Іван знав, що вона зараз плаче… Він посміхнувся і пішов їсти борщ, картоплю і мʼясце…

Наївшись, він залишив на столі брудні тарілки, взяв із холодильника пінне і сів на диван.

У цей момент він відчував себе неодруженим з безплатною домогосподаркою.

Через півгодини з кімнати вийшла Оля зі своєю сумкою і попрямувала до виходу.

Іван очі вирячив від здивування.

-Що, піти вирішила? – єхидно запитав Іван. – Ну ну. Тільки йти тобі нема куди! Чи до матусі в село побіжиш? Ну йди, йди! Без мене ти все одно не зможеш!

Оля мовчки поклала ключі від квартири й пішла. Викликавши таксі, вона поїхала до мами. Добре, що село, де жила мама, знаходилося за півгодини їзди від міста.

-Донечко, все налагодиться, все буде добре, – заспокоювала Олю мама. – Зустрінеш ще чоловіка, який любитиме і поважатиме тебе… А ображати себе нікому не дозволяй!

Через два місяці відбулося розлучення. Іван на розлучення прийшов зі своєю новою дівчиною, з якою демонстративно обіймався і цілувався, щоби насолити Олі.

От тільки цей цирк, окрім усмішки, жодних емоцій у неї не викликав. Тому що її думки вже були зайняті іншим чоловіком, який скромно чекав її в дорогій машині.

І яким же був подив Івана, коли Оля сіла в ту машину. Він сподівався, що вона переживатиме, побачивши його з новою дівчиною. А вона стоїть вся така щаслива, аж розізлила його.

Варто тільки їм було від’їхати, як Іван повернувся до своєї нової дівчини і крізь зуби сказав:

-Могла б і ошатніше одягнутись, недолуга.

Тільки нова дівчина такого терпіти це не стала. Вона неприязно оглянула його з ніг до голови і, скривившись, сказала:

-Міг би й дякую сказати, що з тобою, недолугим, пішла!

На цьому їхні недовгі стосунки закінчились…

А Оля дуже щаслива зі своїм новим чоловіком. До того ж у них скоро буде поповнення в сімʼї…

About the author