Світлана зайшла у продуктовий магазин, купила хліба, і пішла додому. Вийшовши з ліфта, вона раптом побачила молоденьку дівчину, яка стояла на майданчику. – Доброго дня, – несподівано сказала дівчина. – Ви до мене? – здивувалась Світлана. – Так, мене звуть Наталя і мені треба з вами серйозно поговорити. – Що ж, проходьте, – сказала жінка. Світлана зробила чай, дістала цукерки і печиво. – Ну, кажіть, – звернулась вона до гості. – Ми з вашим Сашком кохаємо один одного, – раптом заявила Наталя. Світлана застигла з чашкою в руках

Походивши по магазину, Світлана нічого собі так і не вибрала.

Сукня, яка їй сподобалася, була їй замала. Спідниця виявилася, навпаки, завеликою.

Зазирнувши у продуктовий магазин і купивши хліба, вона потихеньку пішла додому.

Вийшовши з ліфта, вона раптом побачила молоденьку дівчину, яка стояла на сходовому майданчику і дивилася у вікно.

Помітивши, що Світлана відчиняє двері, та попрямувала до неї.

-Доброго дня, – несподівано сказала вона.

-Ви до мене? – здивувалась Світлана.

-Мене звуть Наталя. Я… Мені треба поговорити з вами.

-Нуу, проходьте. Розкажете вдома, адже не на сходах нам спілкуватися.

Поставивши чайник, Світлана запросила гостю сісти.

-Посидіть трохи, Наталко. Я зараз переодягнуся. Люблю одразу переодягатися в домашнє, так я почуваюся вільніше.

Залишившись на кухні одна, дівчина роздивлялася обстановку. Затишно та чисто. Видно, що господиня любить лад, кожна річ лежить на своєму місці. Зі смаком підібрані фіранки та скатертина на столі.

-Ну що ж, я вас слухаю, – сказала, дістаючи цукерки та печиво Світлана.

-Справа в тому, що ми з вашим Сашком кохаємо один одного.

Світлана застигла з чашкою в руках.

Вона поволі сіла на табуретку. Вона уважно глянула на співрозмовницю.

-І давно це у вас?

-Вже понад рік.

-А як же ви могли зустрічатися з одруженим чоловіком?

-Я не знала, що він одружений. І він мені нічого не сказав. Я не могла зрозуміти, чому він завжди говорив, почекай, не поспішай, потім кілька разів побачила вас разом і все зрозуміла.

-А від мене ви що хочете?

-Ви ж розумна жінка. Я виросла в дитбудинку і не знаю материнського тепла. Порадьте мені, будь ласка, як мені вчинити. Я дуже люблю Сашка. І ми чекаємо дитину.

-Господи…

Світлана затулила руками обличчя.

-Я не знаю що вам сказати. Мені треба подумати.

-Добре. Я піду тоді?

-Так. Я вас не затримую. Про моє рішення, я думаю, ви дізнаєтесь

Дівчина пішла, а Світлана так і сиділа в одному положенні за столом. Вона справді не знала, як їй вчинити.

Вони із чоловіком покохали один одного ще на першому курсі інституту. Тоді й народився син. Разом пройшли всі тяготи студентського життя з маленькою дитиною у гуртожитку.

Досягши пенсійного віку, вона присвятила себе сім’ї. Чоловік працював в університеті, отримував непогану зарплатню, і їм цього вистачало. І ось на тобі.

Почувся звук, як хтось відкрив двері.

-Люба, я прийшов.

Прийшов чоловік. Наспівуючи щось собі під ніс, він роздягнувся і зайшов на кухню.

-А у нас сьогодні що це? Я не відчуваю запаху їжі, моє сонце.

-Як ти міг так зрадити мене? Невже я заслужила такого ставлення до себе? – сказала Світлана і розплакалася.

Чоловік розгублено зупинився посеред кухні.

-Люба моя, що трапилося?

-Не смій називати мене любою! Я тобі цього не пробачу. Зраджувати мені з якоюсь студенткою.

В очах дружини було стільки злості, що Олександр не знав, що сказати.

-Світланко, рідна моя, я справді не розумію, про що ти говориш, про яку зраду йдеться. У моєму житті була і є тільки одна жінка, яку я люблю і обожнюю.

-Який ти брехун.

За сваркою вони не почули, як відчинилися вхідні двері, і зайшов їхній син. Він жив разом із батьками. Скільки він пам’ятає, батьки ніколи не сварилися, і зараз він був дуже здивований.

-Мамо, що трапилося?

-Ось, сину, твій батько на старості років завів собі коханку.

-Як? Тату, це правда?

Олександр розумів, що тут якесь непорозуміння і спокійно відповів:

-Це нісенітниця.

-Так. Це така ж нісенітниця, що звуть її Наталка, і вона чекає від нього дитину.

Світлана розплакалася ще голосніше.

-Зачекайте. Мамо, ти як дізналася її ім’я?

Обличчят в сина було схвильованим.

-Вона приходила сьогодні до мене. Бідолашна дівчинка, сирітка, яка виросла в дитбудинку, вона прийшла попросити поради, як їй вчинити. Вона його кохає. А він… Він… Старий…

-Стривай, мамо…

Син зам’явся.

-Наталя – моя дівчина. І вона чекає дитину від мене. Ви одне одного не зрозуміли.

Далі була пауза. Світлана та її чоловік переглянулись.

-Синку, але вона сказала, що любить мого чоловіка. Ти вигороджуєш батька?

-Ні, мамо. Я давно хотів сказати вам, але ніяк сам не міг розібратися. А тут днями стало відомо, що Наталя вагітна. Навіть пішов і каблучку їй купив. Збираюсь робити їй пропозицію. Пробачте мене.

Олександр обійняв дружину і поцілував у щоку.

-Ух. Нагнала на мене вона сьогодні переживань. Ось треба ж було мені назвати і сина Олександром.

Після його слів усі дружно засміялися…

…Минуло півроку.

-Ну, давайте швидше до столу, – сказала Світлана.

-Ось, серветки. Все готово.

Наталка обережно сіла на стілець, попередньо відсунутий чоловіком. Вона помітно погарнішала.

-А давайте, якщо народиться хлопчик, назвемо його Олександром, – запропонував майбутній дідусь.

Усі засміялися.

-Ну ні. Вистачить нам із Наталкою вас двох! – Світлана поклала свою долоню на руку невісниці і підморгнула їй.

Та зніяковіло посміхнулася у відповідь і подивилася на свого коханого чоловіка Олександра…

About the author