– Та най воно йде куди подалі, сімейне життя це! Помилився я, це не моє. З ким не буває? – казав Олексій. – А як я сама з дитиною справлятимуся? – запитувала його жінка Ніна. Спільного майна й них майже не було. Тільки якийсь вживаний ноутбук і меблі. Свою квартиру не купили – житло було орендоване. – Ех, ви. Може, ще все склеїться? – запитувала молодих мама Олексія. Та її чоловік, Ігор Іванович, вже все давно зрозумів

Як буває у сімейних пар, які щойно поповнилися малюком, багатьох у цей період думки про розлучення відвідують частіше, аніж зазвичай.

Власне, воно й зрозуміло. На початковому етапі, коли є пристрасть, здається, що так буде все життя і «ніщо нас не розлучить».

Але поступово, з початком каструльно-котлетного періоду, одноманітного, як день хом’яка, приїдається майже все.

А якщо ще й плач з дитячої кімнати і недосипання від нового члена сім’ї – рахуйте, що це все!

Ось вам і передісторія розлучення Ніни та Олексія.

-Та най воно йде куди подалі, сімейне життя це! Помилився я, це не моє. З ким не буває? – казав Олексій.

-А як я сама з дитиною справлятимуся? – казала Ніна.

Спільного майна майже не було в них, тільки якийсь вживаний ноутбук і меблі. Свою квартиру не купили – житло було орендоване, подалі від батьків.

-Ех, ви. Може, ще все склеїться? – запитувала молодих мама Олексія.

-Тільки не це, – тихо бурчав її чоловік, коли чув таке.

Йому, Ігорю Івановичу, не дуже було зрозуміло, на чому тримався цей шлюб-одноденка.

Своєю дружиною він був задоволений. Це була спокійна домашня жінка, яка особливо не сварилася, та й то виключно по справедливості.

У сім’ї сина він любив тільки онука і Ніну. Сина, Олексія, він знав, як облупленого і тому обіцяв знайти вихід, щоб тому не дісталася квартира після того, як не стане батьків.

Як би він це зробив, невідомо, але закон все одно обіцяв бути на боці Олексія. Тому подібні слова батька не особливо діяли на Олексія, який трохи розбирався у правах…

Бачачи не дуже гідну поведінку сина після розлучення, Ігор Іванович вирішив порадитись з дружиною.

-Ніно, як ми допомагатимемо? – спитав він.

-Нехай до нас приїжджає, няньчити будемо дитину. Поки ми з онуком, вона щось пошукає для заробітку.

-Так. А якщо не знайдеться працедавець? Зараз по півроку фахівці не можуть знайти роботу.

-Ну що поробиш? Не кидати її, раз вона сама з неблагополучної родини.

-Хай до нас переїжджає тоді, діватися їй нікуди…

Добре, що трикімнатна квартира батьків Олексія дозволяла прилаштуватися Ніні з дитиною. Роботу їй справді було нелегко знайти, тому вона віддячувала батькам чим могла – прибиранням, пранням, ще якоюсь домашньою роботою.

Ігор Іванович, незважаючи на літній вік, встигав і попрацювати в офісі і після роботи позайматися онуком.

У вільний час він розвивав дитину: возив на масажі, купував нові іграшки, багато розмовляв.

Навіть його дружина дивувалася такій уважності та чуйності. А Ігор Іванович розсудив – якщо не зможе забезпечити онука житлом, треба робити інтелектуальні інвестиції. І мав рацію…

Одного разу, вдосталь нагулявшись, до батьків заявився Олексій. Це сталося через три роки після розлучення. Він знав, що син і колишня живуть у батьків, але прийшов, щоб переночувати.

-Мамо, а дядько слабий? – запитав синочок маму, справедливо не визнавши батька.

Та лише знизала плечима, намагаючись уникнути подібних розмов.

-Слабий він, тільки знати б де, – відповів Ігор Іванович.

-Та не слабий я! – гукнув Олексій, лігши на диван у вітальні. – Тільки душа моя…

-Дядько душу загубив? – запитала дитина. – Сам? Чи хтось?

Після такого питання всі замислилися над істиною з вуст дитини.

Цієї ночі ніхто не чув, як Олексій плакав під ковдрою після слів сина. Плакав і усвідомлював, що не виправитись. Він шкодував, що не виховував дитину і пустив найкращі роки на нісенітниці.

Зранку він пішов…

Коли настав час ділити спадщину, він подав відмову – на користь Ніни та сина.

-А мені б з душею розібратися… – вирішив чоловік.

About the author