Таїсія з подругою сиділи на кухні і пили чай. Жінка щойно повернулася від невістки. – Вічно у неї все не так! – скаржилася Таїсія. – Вдома неприбрано, речі валяються де завгодно, а у ванній і зовсім від купи прання і пройти ніде! У холодильник заглянеш, а там пусто! – Оце так… І не соромно тобі, Таїсія?! – раптом сказала подруга. – Це ще чого?! – округливши очі, запитала Таїсія. Вона не розуміла, що відбувається

-Вічно у неї все не так! – скаржилася Таїсія Петрівна подрузі, повернувшись від невістки.

Вони сиділи на кухні і пили чай.

-Вдома неприбрано, речі валяються де завгодно, а у ванній і зовсім від купи прання і пройти ніде!

У кімнаті купа непрасованої білизни! Ну невже важко речі в машинку закинути і попрасувати пару сорочок? Я ось, наприклад, завжди так роблю і прасування на потім не відкладаю!

-Ну так, ну так, – кивала головою її подруга Ольга Сергіївна.

-У холодильник заглянеш, а там пусто. Якщо до них у гості йду, то завжди купую з собою щось, а то й чаю попити нема з чим, – продовжувала обурюватися та. – Наче й готує, а нема нічого путнього. Салатики там якісь постійно, а син то мужик таки молодий. Йому їсти треба. Хоч би котлет посмажила, чи що.

-А що вона готувати зовсім не вміє? – запитала подруга.

-Ой, слава Богу вміє! – перехрестилася Таїсія Петрівна. – Але ця невісточка моя вічно то одні салатики, то інші, тільки без толку все це. Яка після пологів стала, так і не змінюється ніяк. Але тут тільки один вихід – менше їсти і крапка! А ця то пиріжечок, то тортик, а потім знову на салатики налягає. Де тут фігура буде!

-Ну, ми з тобою теж не фотомоделі, – посміхнулася Ольга Сергіївна.

-Ну так! Але нам уже можна, – парирувала обурена свекруха. – А тут же ж, молода дівка! У неї ж волосся в пучку вічно, втомлена і одяг якийсь замацьканий.

Косметику я на ній уже сто років не бачила, а гарну сукню ще довше! І я ось, звісно, не особливо нею задоволена, але не хотілося б, щоб син на ліво пішов. Сім’я таки, дитина, а чоловіки вони очима люблять.

-А з сином що не говорила? Він що?

-Намагалася. Він тільки відмахується, каже, що Мариночка втомлюється і щоб не лізла я. А я хіба лізу? Я ж із найкращими намірами!

-Оце так… І не соромно тобі, Таїсія?! – раптом сказала подруга.

-Це ще чого?! – округливши очі, запитала Таїсія Петрівна.

Вона не розуміла, що відбувається.

-Забула, як сама з Іванком ночей не досипала? Або як зубки у нього росли? Ти тоді поїсти чогось протягом дня до ладу не могла, не те що нафарбуватися або одягтися гарно. Добре мати в тебе золота була, прийде, і наготує і білизни купу напрасує і з онуком понянчиться, а в Маринки твоєї матері немає!

Довго мовчала та хмурилась Таїсія Петрівна. Згадувала. Думала. А наступного ранку прийшла до невістки.

-Маринко, знову вночі не спала? Зуби у Сашка, чи що?

Дівчина стомлено кивнула.

-А їсти йому коли? Тільки нагодувала? Чудово! Тоді збирай онука, погуляю з ним, а ти поспиш хоч по-людськи. А потім прийду попрасую білизну. Та й взагалі, якщо треба тобі куди – на манікюр там, чи з подругою зустрітись, то скажи – прийду посиджу із задоволенням.

Марина глянула на свої нігті і зітхнула. Та треба б звісно…

-Добре, на манікюр завтра тоді сходи. А зараз спати, години три, не менше!

Малюк тихо сопів поки бабуся возила його парком.

-Не така вже й погана вона. Втомилася просто. Одна з ним цілодобово. Але нічого допоможу, разом впораємося! – думала Таїсія Петрівна…

About the author