Тамара дивилася турецький серіал, коли блимнули фари у вікні. Жінка вийшла у двір. – Хто це? – здивувлася Тамара побачивши пару постатей на подвір’ї. – Мамо це я, – почуда жінка у відповідь. За секунду на ґанку з’вилася донька Світлана. – Привіт мамо! Ми в гості, – весело сказала Світлана. – Привіт,- сухо сказала жінка.  Раптом Тамара помітила ще два силуети у дворі

Світлана приїхала до мами в село. Літо. Канікули. Дітей привезла. Остап 10 років та Олеся 4 роки. Радість бабусина. Тамара живе одна, як Світлана поїхала, так і спорожніло в хаті. 

Чоловіка давно не стало, заміж так і не вийшла. Тягла Тамара доньку одна, вдалося навіть свій буинок відремонтувати. Чоловіка не повернеш, а жити треба. Все у справу пустила.

Тамара зраділа, коли донька у відпустку приїхала, але раділа завчасу. Світлана на море з чоловіком зібралися, а дітей вирішили з бабусею залишити. Сказали бо неспокійно зараз.

– А самі тоді навіщо зібралися? Знайдіть де не так хвилюватися будете. Ось у нас місць багато хороших. У селі, наприклад.

– Мамо, який відпочинок у селі. Ти сама подумай.

– Ти сама собі суперечиш. Ви відпочиватимете, а діти ні.

– Для них і село відпочинок.

– Світлано, я працюю. Я ще не пенсіонерка, щоб вдома сидіти.

– Та подумаєш, які ж справи у вас в селі. Що буде з ними. Візьми відпустку.

– У нас хоч і село, а відпустки всі розписані за графіком. Замінити мене нема ким. Через місяць лише відпустка. Ось через місяць і їдьте.

– Та що у вашому селі може трапитися. Всього тільки тиждень, а потім ми приїдемо на тиждень до тебе. Ми відпустку поміняти не можемо. В нас графік.

– Так раніше треба було думати, бо привезла і поставила перед фактом. У нас хоч і село, але також графік. Остап він великий, а за Олесею око та око потрібне. Адже річка поряд. Чим тобі не море?

– Мамо, що ти таке кажеш. Що море, а що ваша річка. Просто скажи, що не хочеш сидіти з онуками

– Та я із задоволенням, але під час відпустки. А інша бабуся? Адже є інша бабуся. Чому б їй не посидіти з ними тиждень.

– Ну… – дочка не знала, що відповісти. – Це вона нам путівки купила, вона з нами їде.

– Ви всі відпочиватимете, а я працюватиму, і ще з дітьми сидітиму. Ось це так придумаои. І хто це у вас такий розумний?

– Ну, мамо.

– Онуки не винні, що в них такі батьки є безвідповідальними. Залишай. Але лтільки на тиждень. Через місяць, як у відпустку вийду, можеш знову привезти. І то ще побачимо. Але це востаннє.

Поїхала донька. Тамарі довелося просити сусідську дівчинку 15 років доглядати Олесю, поки вона на роботі. Звичайно, не безкоштовно. Разом із Остапом вони з нею справлялися. Минув тиждень, дочка так і не з’явилася, просто зателефонувала, сказала, що путівку продовжили ще на тиждень.

Нарешті приїхала за дітьми.

– Мамо, дякую тобі велике. Ми так відпочили. Так відпочили! Ось тобі подарунки. Дивись якийсь красивий сарафан, з пальмами. Можеш на річку в ньому ходити. І капелюшок.

– Та навіщо мені це все?

– Носи, на здоров’я. А через два тижні ми до тебе дітей привеземо, адже ти сама хотіла.

– Подивимося, час покаже, – загадково сказала Тамара доньці, але вона уваги на її слова не звернула.

Цілий тиждень дочка не дзвонила. У середині другого тижня мама нарешті дочекалася від дочки дзвінка.

– У суботу ми працюємо, а в неділю до тебе. Внуків привеземо.

– Мене вже не буде.

– Як не буде?

– Я їду.

– Куди?

– Відпочивати. Ви ж відпочивали, тепер я їду відпочивати.

– Мамо, а як же діти? Ми ж сподівалися.

– А ви завжди сподіваєтесь. Без попередження, я маю все кинути і сидіти з онуками, навіть якщо працюю. Я відпочину тиждень і приїду. Треба ж мені новий сарафан вигуляти.

– Мама! Що це за жарти?

– Жодних жартів.

Тамара поїхала. Вони домовилися із сусідкою ще місяць тому, якраз після того, як дочка онуків Тамарі привезла. Чоловік сусідки з ними не поїхав, залишився за господарством доглядати.

Відпочивали два тижні. Добре відпочили. Дочка майже одразу онуків привезла.

– Мамо, більше так не роби. Поїхала відпочивати, а онуків на кого. Тобі і в селі хороший відпочинок.

– Ну, ти за мене не вирішуй. Ти ж відпочивала, а я чим гірша?

– Ти ж бабуся, ти маєш з онуками сидіти.

– У вас є й інша бабуся, нехай також сидить.

– Вона не може. Вона нам і так допомагає. Грошима.

– А я вам не помагаю? Забула хто вам квартиру купив. А на меблі хто гроші давав? Що ще я вам винна?

– Ну…

– Не знаєш, що сказати? Пішли чай пити. Більше мені претензій не висловлюй. У мене три тижні відпустки лишилося. Тож не забудь за дітьми приїхати.

– Добре мамо.

На цей раз Світлана з’явилася вчасно. Приїхали разом із чоловіком на машині. Дітей забрали. Знову у будинку Тамари тиша. Сумно без дитячих голосів.

А що буде у наступну відпустку? Повторення чи щось інше?

About the author