Тамара Петрівна шукала, як посушити на зиму гриби, коли у двері подзвонили. – Хто б це міг бути?! – стрепенулась вона. Жінка відкрила двері й ахнула! – О, Боже! Що ж ви не попередили? – сплеснула вона руками, побачивши доньку Лізу з онуками. Тамара пригощала онуків смаколиками, дістала подарунки – іграшки, футболки. – Мамо, залиш дітей у себе на вихідні, га! – сказала Ліза. Тамара Петрівна аж поперхнулася від несподіванки. – Доню… Я не можу цього зробити, – раптом сказала вона. Вона нахилилася і прошепотіла щось доньці на вухо, щоб онуки не чули. Ліза очі вирячила від здивування

Лізі тридцять років, є чоловік і двоє дітей. А головне, є улюблена мама…

Тамарі Петрівні вже п’ятдесят п’ять років. Вона активна, сучасна жінка, яка не любить сидіти на місці, завжди знаходить собі розвагу.

Ліза завжди думала, що коли виростить дітей, то буде такою самою активною бабусею.

Бабуся з мами просто чудова. Завжди допомагає з онуками.

Якщо Ліза нездужає, чи їй треба кудись сходити, чи ремонт у квартирі робили – мама завжди забирає онуків до себе.

Та навіть без причин вона може сходити з онуками в кіно, чи на атракціони.

Звичайно, мама не з тих бабусь, які печуть пироги, в’яжуть шкарпетки і тільки й бавлять онуків.

Але вона любить онуків, а вони люблять бабусю.

Та останнім часом мама якось почала змінюватися.

Дедалі рідше стала гуляти з онуками.

Ліза зателефонувала мамі в суботу, а та сказала, що йде гуляти в парк.

-Так візьми з собою онуків, ми у квартирі приберемо.
Мама трохи помовчала, а потім відмовила:

-Я йду гуляти з подругами.

-А діти тобі чим завадять? Гуляйте з подругами, а діти поряд побігають.

-Ні, – сказала мама.

-Чому, мамо? Ти ж теж мене в дитинстві відправляла до бабусі в село на все літо. А я тебе прошу годинку погуляти.

-Ні, – повторила мама і вимкнула телефон.

Ліза образилась на маму, довго не дзвонила і не ходила до неї. Але й мама не проявляла жодного інтересу до Лізи та онуків.

Дочка вирішила перша йти на примирення. Разом із дітьми суботнім днем ​​вона вирішила піти до мами – зробити сюрприз.

Тамара Петрівна шукала, як посушити на зиму гриби, коли у двері подзвонили.

-Хто б це міг бути?! – стрепенулась вона і поспішила в коридор.

Вона відкрила двері й ахнула!

-О, Боже! Що ж ви не попередили? – сплеснула вона руками побачивши доньку з онуками.
-А ми хотіли зробити тобі сюрприз! – засміялась Ліза.

Тамара Петрівна зраділа. Вона пригощала онуків смаколиками, дістала приготовлені для них подарунки – іграшки, футболки, розпитувала про їхнє життя.

Здавалося, що знову все стало, як і раніше.

Тоді Ліза наважилася сказати:

-Мамо, залиш дітей у себе на вихідні, га! Ми з чоловіком походимо по магазинах, а ввечері сходимо в ресторан. Щось побут зовсім набрид, часто сваритися стали. Потрібно розвіятися.

Тамара Петрівна аж поперхнулася від несподіванки.

-Доню… Я не можу цього зробити, – раптом сказала вона.

Вона нахилилася і прошепотіла щось доньці на вухо, щоб онуки не чули.

Ліза очі вирячила від здивування.

-Мамо… У тебе побачення?! – зашепотіла вона.

-Так. Звичайне побачення з чоловіком.

-Мамо, який чоловік? А як же онуки? Вони нудьгували без тебе. Відклади побачення на наступні вихідні, – здивувалася Ліза.

-Чому це я маю відкладати побачення?

-Інакше наша родина розвалиться. Розумієш, мамо! – переходила на крик Ліза.

-Розумію. Я розумію, що це ваші проблеми, не мої, – спокійно сказала мама.

-Але ж ти теж наша родина. Хіба тобі не байдуже?

-Мені не байдуже. Але в мене сьогодні побачення. І я на нього піду, – твердий голос мами не терпів заперечень.

-Діти, збирайтеся, – зарепетувала Ліза. – Наша бабуся проміняла родину на чужого мужика!

Вона не думає про те, що коли стане старою і слабою, то доглядати її не буде кому. Ми ж їй не сім’я. У неї чоловік є тепер!

Двері за дочкою з онуками зачинилися…

-І чому я повинна няньчитися з ними? – стояла і думала бабуся.

А Ліза ледь не бігла додому і дивувалася, як рідна мати могла так з ними вчинити…

About the author