Тамара з чоловіком поверталися з міста додому. Вони їздили по подарунок для Тамариної подруги Тетяни, яка запросила їх сьогодні на день народження. Під’їжджаючи ближче до свого будинку вони раптом побачили – хтось у них на городі картоплю копає. Тамара Іванівна придивилась і застигла. – Цього не може бути! Очам не вірю, – тільки й вигукнула вона

Тамара та Тетяна ще у класики разом грали, а тепер вони вже Іванівна та Андріївна. І дружать сім’ями.

Так склалося життя: не поїхали з рідних місць, лишилися у батьківських квартирах, чоловіків туди привели. Допомагали один одному, разом дітей вирощували, дні народження святкували, а потім і дачі купили. Разом городничати вчилися, банки закручувати, ділилися рецептами.

І все було добре, доки не сталося дивного.

Як завжди, Тетяна Андріївна свій день народження на дачі зібралася святкувати. Діти з онуками у відпустку поїхали, і вона покликала лише сусідів по дачі:

– Давайте посидимо у вузькій компанії, вчотирьох. Чоловік шашлик підсмажить, а я картопельки відварю молоденької – настав час уже пробу знімати, та з кропчиком.

… Іванівна з радістю прийняла запрошення. Чоловік її запропонував у гості приїхати заздалегідь. Дружина не сперечалася – на дачі завжди є чим зайнятися. Тож завів Анатолій Ігорович в обід свою ластівку і поїхали.

Під’їжджають ближче до будинку – свого та Тетяни. Раптом з дороги побачили – хтось у них на городі картоплю копає.

Тамара Іванівна придивилась і охнула:

– Андріївна?! Очам не вірю!

– Їй богу! – здивовано підхопив чоловік.

– Все, розвертайся, – скомандувала Іванівна.

– Це з чого?

– Ми їдемо назад, зараз же.

– З якої радості, Тамаро? Там же наша картопля!

– Ну і чорт з нею… розвертай машину, говорю тобі. Приїдемо одразу до столу, як запрошували. Відразу до столу.

– Не розумію. Чому?

– Толік, ми дружимо сорок років. У неї день народження, а ми їй зараз подарунок зробимо? Спіймаємо у своїх грядках. Тобі це треба? Мені ні.

– Тобто робитимемо вигляд, що нічого не було?

– Сьогодні – точно!

– Як знаєш, – зітхнув Ігорович і розвернувся.

… Святковий стіл під кущем з білими трояндами чекав на гостей за розкладом. Сіли. Анатолій Ігорович тост підняв за прекрасну господиню, яка таку смачну, розваристу картоплю виростила.

– Може, й наша не гірша буде? – Поставивши чарку, припустив гість.

– Звісно, ​​не гірше, – погодилася іменинниця. – Земля одна, городи поруч, з чого моя картопля краще буде? Така сама, я впевнена!

Анатолій Ігорович хитро глянув на дружину, та поглядом йому показала: не смій навіть натякати на те що сталося!

Цілий вечір вони нахвалювали картоплю та м’ясо, балакали і навіть пісні співали.

Добре було свято. Тільки останнє.

Образилася Тамара і поступово звела спілкування до мінімуму. Зруйнувалася багаторічна дружба.

Чоловік каже, що даремно одразу не посварилися, давно б забулося все.

А тепер – що робити?

About the author