Тетяна мала свою квартиру. А її коханий Артем жив із матір’ю. Мати Артема була дуже енергійна жінка. Часом вона брала й приходила у квартиру Тані, коли там був Артем! – Давай не відкриватимемо, – говорила Таня. – Ти що? Це ж мама! – і Артем відчиняв їй двері. Мама перевіряла все, обходила квартиру в пошуках ігристого, і нічого не знайшовши йшла. Так було кілька разів. – Я не розумію дій твоєї мами, – дивувалась Таня. – Поясни. – Я сам не розумію… Артем щось приховував і Тані це не подобалося. Та згодом все зʼясувалося

Коли Тетяна знову почала зустрічатися з чоловіком, то одразу почала ретельно до нього придивлятися. Зразу хотіла про нього все знати. Але тут все було ясно.

Хороша сім’я, з якою він майже одразу її познайомив, мінімум друзів. Престижна робота, яка не дає розслабитись.

До цього в неї вже були стосунки… Невдалі. До весілля справа так і не дійшла.

Тетяна мала свою квартиру. А Артем жив із матір’ю. Де жити? Думки розділилися.

Звичайно ж, Тетяна не хотіла переїжджати до нього. А Артем не міг покинути матір, та й Таню туди не запрошував. Мати була зовсім не слаба, дуже здорова та енергійна жінка. Вона навіть примудрялася приходити у квартиру Тані, коли там був Артем.

-Давай просто не відкриватимемо, – говорила Таня.

-Ти що? Це ж мама! Вона знає, що я тут.

-І що?

Артем відчиняв мамі двері. Мама перевіряла, чи все гаразд із сином, обходила квартиру в пошуках ігристого, і нічого не знайшовши йшла. Так було кілька разів.

-Я не розумію дій твоєї мами. Поясни.

-Я сам не розумію…

Артем щось приховував. Це Тані не подобалося.

Переїжджати він до неї не хотів, а її не кликав до себе, тобто до мами. Так і жили, зустрілися, розбіглися…

Якось Артем зник. Не приходив і не відповідав на дзвінки, а пізніше його телефон став недоступним. На третій день на порозі квартири Тані з’явилася його мати. Відсунувши хазяйку убік, вона пройшлась по кімнатах у пошуках сина.

-Де Артем?

-А я звідки знаю. Він тут не живе.

-Він не був удома і телефон не відповідає, – якось тихо сказала мати. – Я думала він з тобою за розум візьметься. Ти вибач за ці перевірки…

-Я не зрозуміла, Маріє Владиславівно, поясніть.

-Та що тут пояснювати? Гульбанив він до тебе. Дуже. Батько в нього такий самий був. Я з ним давно розлучилася. Школу закінчив, все було добре, а потім знайшов батька. І понеслося, – жінка заплакала.

-Не хвилюйтеся, знайдеться. Може, все не так погано.

-Я відчуваю. Зник він. Такий самий буде, як і батько. Останній раз його місяць не було, повернувся брудний. Роботу втратив. І ось зараз знову. Я вже коли завагітніла, дізналася що батько в нього такий. Але пошкодувала дитину. Народила. Чоловік наче за розум взявся, а потім знов. Розлучилися ми, коли Артему рік був. А ти не вагітна?

-Ні.

-Ну це й на краще. Дізнаєшся щось, подзвони мені, будь ласка. Добре? Запиши телефон. Ти пробач, у нас більше немає нікого.

-Добре. І мій телефон запишіть.

Ось що приховував Артем! Ось чому він не хотів, щоб мама і Таня зустрічалися! Це не її варіант. У родині Тані такого не було. У свята трошки і все. Як з’явитися, одразу треба прощатися.

Пройшов місяць. Мати Артема зрідка дзвонила, розпитувала, але Артема не було. На початку другого місяця його телефон раптом почав працювати. Тані прийшло смс із проханням вислати грошей. Звичайно, висилати вона нічого не стала. Може, це й зовсім не він. Зателефонувала, телефон не відповідав, хоч гудки йшли. На третій дзвінок відповіли. То був не Артем.

-Ви хто? Де Артем?

-Я його батько.

-А де Артем? Його мати хвилюється, де він.

-Немає його більше.

-Як нема? Чому нема?

-Поїхав він. Щойно поїхав. Знову кинув мене. Назавжди кинув, – батько заплакав.

Таня поспішила повідомити все матері Артема. Хоча могла й нічого не робити. З Артемом все скінчено. Але в жінки немає нікого. Просто шкода її стало. У будь-якій ситуації треба бути людиною.

Артем з’явився через п’ять днів слабий і брудний. Додому ледве дійшов. Через місяць його не стало…

Таня допомогла його матері з усіма заходами. Поминок практично не було, бо ні друзів, ні рідні. Поховали удвох…

-Тетянко, ти можеш вважати мене черствою. Я думаю, це добре, що все скінчено. Йому там краще. А я молитимуся. Я вирішила піти в монастир. Не можу так. Все життя старалася для нього, працювала. У мене до тебе прохання. Маю дві квартири. Я на тебе напишу довіреність. Все продай. Половину грошей перерахуй на церкву. Ось рахунок. А решта твоя.

-А якщо ви захочете повернутись? Може не варто поспішати.

-Ні. Я вирішила все. Я молитимуся за тебе. За тебе, за твого майбутнього чоловіка та за ваших майбутніх дітей. У тебе все буде добре…

Таня все зробила, як просила мати Артема.

Зараз у неї чудова сім’я та двоє дітей. Старшу дівчинку звуть Марія…

About the author