У Лариси занедужала бабуся, жінка взяла відпустку та не відходила від неї. Намагалася в будинку підтримувати порядок, варила їсти, допомагала. Перед відходом Лариса взяла бабусю за руку і гладила її. Бабуся вже майже не говорила, але вона раптом заворушила губами. – Нахились внучко, я маю тобі дещо сказати, – тихо промовила жінка. Лариса нахилилася до неї, бабуся прошептала щось на вухо. Вона вислухала стареньки, і застигла на місці

У Лариси занедужала бабуся. Все життя була активною, життєрадісною, і раптом до сімдесяти років важка недуга.

Бабуся Ларису дуже любила. Усі канікули у дитинстві проводила Лариса у бабусі. Бабуся взагалі дивовижна людина. Коли вони з дідом побралися, то лишилися жити з батьками діда. Так усе життя і прожили разом. Збудували величезний будинок у місті, переїхали до нього разом із свекрами.

Все життя бабуся і займалася будинком, виховувала дітей і доглядала батьків чоловіка. У неї все завжди було розписано та заплановано.

Щоранку сніданок на всю родину, обід із собою чоловікові та перекус дітям. Тричі на тиждень була випічка. А пироги та булки у бабусі були знатні. Увечері обов’язково всі сідали вечеряти разом.

Бабуся стежила за харчуванням усієї родини.

Будинок у бабусі завжди виблискував чистотою. Підлогу вона мила щодня, вікна раз на тиждень. А ще було прання, прасування та генеральне прибирання. Генеральне прибирання – це окрема тема. Виносилося надвір все, що можна — подушки, ковдри, матраци, та килими. Все це вибивалося настільки, щоб ні порошинки не залишалося.

У шафах перебиралися всі речі, перемивався весь посуд. Меблі відсувалися, і там все вимивалося.

Лариса пам’ятає, як разом із братами та сестрами маленькими допомагали бабусі. Було весело, бабуся підбурювала дітей, але й сама робила більшу частину роботи.

Проте після такого прибирання в будинку дихалося легко. Відбувалося якесь диво, невловиме, незрозуміле. І бабусині пиріжки з молоком після такої роботи ставали смачнішими.

Побутову техніку бабуся не визнавала, не розумілася вона у пилососах. Казала: “Іграшки все це”.

А ще бабуся мала сад. Ні, не город, а саме сад із яблунями, грушами та вишнею. Десь на задвірках цього саду були грядки з морквою, та їх було мало. Гордість бабусі був сад. Саме у саду вона відпочивала. Дід спорудив їй крісло під яблунею. На цьому кріслі вона й любила посидіти, навіть узимку. Але це було так рідко. Бабуся не могла довго нічого не робити.

Діти її виросли та захотіли жити самостійно, вирішуючи своє квартирне питання. Батьків діда не стало. Ось тільки онуки наповнювали будинок звуками, а бабусю роботою.

Для Лариси бабуся була прикладом, ідеалом.

Бабусі ставало все гірше і гірше. Лариса взяла відпустку та не відходила від неї. Намагалася в будинку підтримувати такий самий порядок.

Перед відходом Лариса взяла бабусю за руку і гладила її. Бабуся вже майже не говорила, але вона раптом заворушила губами. Лариса нахилилася до неї та почула.

– Не роби моїх помилок у житті. Не бігай все життя з ганчіркою по дому, не стій цілими днями біля плити, щоб не шкодувати потім про дарма прожите життя.

Бабусі не стало, а в Лариси наче світ звалився.

About the author