У матері Ніни був ювілей. Зібралося багато гостей. Навіть її рідний дядько приїхав з-за кордону. Ніна ще напередодні попередила свого коханого Сергія: – Сергію, я не зможу піти з тобою гуляти. У мами ювілей, родичі приїдуть. – Звісно, Ніночко, ювілей мами – це важливіше! – сказав чоловік і пішов сам на вечірку. – Нарешті сьогодні Сергій сам, немає поруч цієї Нінки, – шепотіла своїй подрузі на вушко Тамара. – Треба не прогаяти момент! Тамара без кінця тягла Сергія танцювати, а потім він… Прокинувся у неї в кімнаті! Сергій не знав, що тепер робити

Петрович, не поспішаючи, підійшов до під’їзду з пакетом продуктів. А куди поспішати? Йому вже купа років, пенсіонер, живе сам.

Це зараз його всі називають Петрович у літньому віці, а в молодості він був Сергійєм.

Тут же на лавці сиділа Валентина з першого поверху, бабуся за сімдесят.

Вона завжди все бачить і знає, повз неї муха не пролетить. Вікно влітку прочинене, а Валентина часто біля вікна.

Живе теж одна. Але частіше вона займає місце на лавці після обіду і до вечора сидить. Знає, хто з роботи, хто зі школи, хто з магазину.

– Привіт, Петровичу! З магазину цдеш? Ну, присядь, обміняємося новинами, що бачив, що чув? – казала вона.

– А ти вже на місці, Валентино? Вже зайняла!

– Так, на місці, а раптом щось повз мене проскочить, адже я не засну потім, якщо не буду чогось знати, – говорила вона. — Он Василько з тридцятої квартири ледве вийшов, нині знову там веселощі. І звідки грошей стільки знаходять… – казала сусідка.

– Та–а–к, і нічого не вдієш, не розуміють, не доходить до них, ну а потім пізно буде, – підтримував розмову Петрович.

Потім вийшла Іванівна з третього поверху і пішли розмови, довго сиділи, але Петрович вирішив, що пора йому додому, захотілося попити чаю з пряниками, які він купив у магазині.

Наливаючи гарячий чай у кухоль, він раптом згадав, як уперше прийшов до Ніни в гості, і вона пригощала його чаєм з яблучним джемом…

…Було це дуже давно в далекій молодості, адже зараз йому під сімдесят, через три місяці день народження.

Петрович живе сам давно–давно, і все через помилку, яку він зробив тоді в молодості.

Це він називає помилкою, а для його коханої дівчини Ніни це була зрада.

Молодий і гарячий Сергій закохався у дівчину з першого курсу їхнього інституту, сам він навчався на другому.

Ніну він побачив у вестибюлі вранці перед заняттями й одразу зрозумів, що це його мрія. Саме таку дівчину уявляв він поруч з собою.

Кілька днів придивлявся він, але потім таки наважився підійти:

– Привіт, мене звуть Сергій, а тебе?

– Ніна, – відповіла скромно і без манірності вона.

– А давай увечері погуляємо, я живу в гуртожитку, а ти? – цікавився Сергій.

– У місті живу з батьками.

– Зрозуміло, місцева. А я ні, приїжджий, правда з невеликого села.

Так і познайомились. Сергій запрошував Ніну на всі свята в гуртожитку, які студенти влаштовували, особливо у день стипендії, приводів на вечірки. Усі вже звикли, що вони завжди разом.

Сергій настільки міцно закохався, що вважав Ніну у майбутньому своєю дружиною.

Більше поряд із собою він нікого не хотів бачити.

Ніна теж так вважала, запрошувала в гості, навіть із батьками познайомила, не одразу звісно.

Близько двох років вони зустрічалися, саме в цей час зародилися сильні почуття, тому обоє були впевнені один в одному.

Але у групі Ніни навчалася Тамара, якій дуже подобався Сергій, завжди веселий і з гумором.

Вона потай переживала від нерозділеного кохання і будувала плани, як би зруйнувати кохання Серьоги та Ніни.

Жила вона також в гуртожитку в іншому корпусі, але вони часто гуляли в одній компанії.

Якось всі відзначали день студента.

Саме в цей день у матері Ніни був ювілей, і вона не могла не бути на ньому. Зібралося багато гостей і навіть її рідний дядько приїхав з–за кордону. Тому вона ще напередодні попередила Сергія:

– Сергію, я не зможу піти з тобою на вечірку в гуртожиток, у мами ювілей, родичі приїдуть, з якими я давно не бачилася, мама, та й вони всі не зрозуміють, якщо я не буду в неї на ювілеї.

– Звісно, Ніночко, ювілей мами – це важливіше. Я згоден з тобою, ну нічого. Завтра зустрінемось на заняттях.

День студента відзначали завжди весело, галасливо, всі раділи й веселилися, а найбільше раділа Тамара, нашіптуючи своїй подрузі на вушко:

– Нарешті сьогодні Сергій сам, немає поруч цієї Нінки, треба не прогаяти момент…

Подруги давали Сергію більше ігристого. Тамара без кінця тягла його танцювати, а потім він і не зрозумів, як опинився у неї в кімнаті на одному ліжку…

Прокинувшись і побачивши Тамару поруч, поступово до нього дійшло, що він наробив. І як він пояснюватиме все Ніні, а їй обов’язково донесуть? Швидко одягнувшись, він вискочив з кімнати Тамари та її подруги, думаючи на ходу:

– Що ж робити? Як я міг зрадити Ніні, таки підступна Тамарка підловила момент. Що зі мною трапилося? Ось що значить не було поряд моєї Ніни.

Він сварився на себе і докоряв себе на чому світ стоїть, але справа вже зроблена, і на нього чекають неприємні наслідки.

– Зам’яти не вийде. Ця Тамара зі своєю подругою сьогодні ж роздзвонять на весь інститут, – переконував він себе.

Так і було. Дійшли чутки до Ніни. Їй розповіли все, ще й прикрасивши, та ще дещо додавши, що винен її Сергій, це він не відходив весь вечір від Тамари. Скористався моментом, що Ніни поряд не було, і взагалі ці хлопці всі такі…

Сергій після занять чекав Ніну.

– Привіт, Ніно! Як мамин ювілей? Все добре пройшло?

– Привіт. У мене все добре. А ось у тебе ні. Мені все розповіли, як ти із Тамарою відзначив День студента. Я не розумію, що це в тебе за любов до мене, один раз не було поряд мене і таке сталося. А що буде далі?

– Вибач, Ніно, я сам не розумію, як так вийшло. Це вони винні, що я такий веселий був… Я не знаходжу пояснення. Та й навіщо мені ця Тамара? Ти ж знаєш, що без тебе мені немає життя, я люблю тільки тебе, – швидко говорив Сергій, намагаючись виправдати себе, він сподівався, що Ніна його зрозуміє.

– Вибачити твою зраду? Ні, Сергійку, цього я тобі не пробачу. Ти мене образив, знищив наше кохання. Ти зламав у мені впевненість, більше я не вірю тобі. І між нами все скінчилося. Прощавай і не підходь до мене, бачити тебе більше не можу. Переживу якось, – вона йшла від нього, а він майже зі сльозами дивився їй у слід.

Сергій знав Ніну, знав, вона ніколи не пробачить, вона має рацію, він розтоптав їхнє кохання. Ще кілька разів намагався Сергій помиритися з Ніною, але вона навіть не хотіла розмовляти з ним.

А потім поїхала на три місяці на практику у якесь районне містечко. Він зрозумів, що назавжди втратив своє чисте і неповторне кохання.

Помилка Сергія коштувала йому холостяцького життя. Тамара не давала проходу, зустрічала після занять, нав’язувалася, і раптом повідомила:

– Сергію, мені треба тобі сказати серйозну річ. Я чекаю від тебе дитину. Я народжуватиму, одразу тебе попереджаю.

– Яка дитина, Тамаро?! У нас з тобою ж майже нічого не було, – здивовано і злякано спитав він.

– Так. Так буває, тож ти зобов’язаний на мені одружитися, – впевнено казала Тамара. – Так що думай, чекаю на відповідь.

Сергій був засмучений, йому Тамара зовсім не подобалася, і тепер ще й дитина. Але час минав, животик у неї вже було видно, довелося одружитися.

Не зміг він відмовитись від дитини. Був у цьому плані порядним. Не зміг покинути Тамару. На весіллі вона вже сиділа з великим животиком, а кохання між ними не було. Принаймні з боку Сергія. Наречений на весіллі сидів сумний і спантеличений.

– Ну, навіщо зустрілася на шляху мені Тамара? Через якесь хвилинне помутніння тепер розплачуватиметься все життя. І так образити Ніну, мою кохану дівчину, про яку я завжди мріяв.

Мої мрії зникли. Щасливий я ніколи не буду. І подітися тепер нема куди, дитині потрібен батько. У мене почалося зовсім інше життя. А мої почуття до Ніни, моє кохання пішло, як вода, — думав, сидячи за весільним столом він, а поряд раділа Тамара…

…Минуло кілька років, сімейне життя з Тамарою не складалося. Після того як народився син, у них почалися часті сварки. Тамара ревнувала Сергія, не дозволяла йти з дому без потреби, контролювала кожен крок, трохи затримається на роботі – все, сварка на весь вечір.

Після шести років сімейного життя та чергової гучної сварки, Сергій наважився:

– Все, я подаю на розлучення, жити більше в цьому пеклі не хочу. Ти подивися на себе, кричиш, і тобі все одно.

– Ну і йди куди хочеш. Йди до своєї Нінки. А взагалі вона тебе не прийме, вона гордячка, не те що я! – кричала Тамара.

Після розлучення Тамара із сином поїхала до себе додому, а Сергій залишився жити тут у цьому місті, сподіваючись на диво, сподіваючись на зустріч із Ніною.

Але вона після інституту поїхала кудись далеко, Сергій за кілька років від колишньої однокурсниці дізнався, де Ніна живе. Вона вийшла заміж, має хорошу сім’ю…

Ішов час, а Сергій так і не зустрів жінку, в яку б закохався, не кажучи вже про велике кохання.

– Велике і справжнє кохання буває один раз у житті. А від мого кохання залишилися тільки спогади. І через одну помилку я її втратив назавжди, – згадуючи про Ніну, часто думав він.

Так і не одружився більше Сергій, мимохідь були зустрічі з жінками, але нічим це не закінчувалося, продовження він не хотів. Багато жінок його не розуміли:

– Такий приємний, симпатичний чоловік і самотній. Дивно все це.

Жінки навіть самі пропонували створити сім’ю, але він не наважувався, вистачило одного разу. Ось так єдина помилка зіпсувала йому все життя. Наразі йому скоро сімдесят, а він так більше й не намагався створити сім’ю. Життя пройшло дуже швидко…

…Петрович сидів на кухні за чашкою чаю і думав:

– Та–а–к, ось така вона штука життя. Адже я мав одружитися з коханою жінкою і жити з нею щасливо. А одна помилка зіпсувала мені все життя. Я навіть не знаю, де мій син, зараз уже дорослий. Зараз я про все жалкую, але вже пізно. Вже скоро сімдесят років, якось безцільно я прожив своє життя…

…Але життя є життя. І у кожного воно своє. Ось і Петровичу доведеться на самоті зустрічати свою старість, яка вже на підході.

Хоча він все таки ще надіється зустріти свою другу половинку. Хоч вже й мабуть запізно…

About the author