Увечері Ігор прийшов додому, вручив дружині букет квітів і запросив у ресторан на вечерю. – Дякую, Ігорю, – сказала Надія. – Давно ми нікуди не вибиралися. – Та просто подумав, що мало часу тобі приділяю, от вирішив виправитися. Вони чудово проводили час, поки в ресторані не з’явилися якісь чоловік із жінкою. Надя одразу змінилася на лиці. Ігор обернувся, щоб подивитись, хто там такий прийшов. Він глянув на чоловіка і все зрозумів

-Валя, я чекаю дитину! Не уявляю, що мені тепер робити! Адже я зібралася йти від Ігоря…

-Надійко, народжувати звісно! Це твоя перша вагітність за тридцять років, радіти треба!

-Та яке тут радіти… Не люблю я Ігоря, ти ж знаєш, і ніколи не любила… Я ж на спеціально заміж за нього вийшла, щоб Іван ревнував! Ігор мене зі школи любив ще, я знала про це, от і зробила так. Плюс ще не бідний він, квартира, машина, зарплата хороша, я хоч пожила по-людськи…

-Ти запитала, я відповіла, вирішувати тобі. Але мені здається, що такого, як Ігор, ти більше не знайдеш. Він хороший чоловік, і буде хорошим батьком, не сумнівайся!

-А як же кохання? Адже дітей треба народжувати тільки від тих, кого дуже любиш.

-Любов приходить і йде, а діти – це назавжди, дитина – кохання всього твого життя буде, ось побачиш. Чи ти Івана чекаєш, що одумається і прибіжить до тебе?

-Ох, не знаю, з дитиною у мене точно не буде шансів його повернути… Гаразд, поки є час подумати… Термін у мене маленький зовсім, кілька днів.

…Ігор задумливо читав документи, завтра буде серйозна зустріч з інвесторами, намічалася велика угода. Пролунав телефонний дзвінок.

-Алло, Ігорю, привіт. Це Валентина, подруга Наді. Слухай, це не моя справа, звичайно, але думаю, ти повинен знати. Надя вагітна, і не знає, що з цим робити. Сумнівається вона, коротше. На цьому все. Дивись, я тобі нічого не говорила.

Ігор розгублено дивився на телефон. Надя вагітна, ось це новина. Десять років вони прожили у шлюбі, і вже не сподівалися…Чому вона сумнівається. Може, дитина не від нього? Треба якось вивести її на розмову.

Увечері Ігор вручив їй букет квітів та запросив у ресторан на вечерю.

-Дякую, Ігорю, є якийсь привід відзначити? Давно ми нікуди не вибиралися.

-Та просто подумав, що мало часу тобі приділяю, вирішив виправитися. А ще у мене велика угода намічається, дуже хороший прибуток може бути.

-Прибуток? Це добре, гроші я люблю… Ну, ходімо гуляти!

Вони чудово проводили час, поки в ресторані не з’явилися якісь чоловік із жінкою.

Надя одразу змінилася на обличчі. Ігор обернувся, щоб подивитись, хто там такий прийшов. Він глянув на чоловіка і все зрозумів.

Все ясно – Іван, її перше кохання. Треба ж, як недоречно… А раптом, вона з ним таємно зустрічається, і це його дитина, тому і сумніви?

Ігореві стало не по собі. Невже йому зраджують? Надя одразу замовкла і дивилася в тарілку.

-Може, додому вже поїдемо, начебто все з’їли?

-Так, звичайно, вечір підійшов до кінця, Ігорю… Та і я втомилася вже, спати хочу.

Надя була збентежена, побачивши Івана. Він був ще кращим, ніж у молодості. Доглянутий, гарно одягнений, впевнений у собі. Він разюче відрізнявся від Ігоря.

Надя мріяла вийти за Івана заміж. Але Іван знайшов іншу. Надя була сама не своя, всі мрії зникли. І тут підвернувся Ігор, за якого вона швидко вийшла заміж, щоб Іван ревнував. Івана більше вона не бачила, але знала, що він щасливий у шлюбі.

На серці було неспокійно. Поява Івана схвилювала Надю. А раптом, у них щось вийшло б ще… Розлучення з Ігорем не проблема, а ось майбутня дитина може завадити.

Через кілька днів Надя зустрілася з Іваном на заправці.

-О, Надійко, ти чи що? Прекрасно виглядаєш! Як життя молоде, розказуй!

-Привіт Іване. Добре все, ось із чоловіком розлучилася, вільна тепер… А ти як поживаєш?

-Краще за всіх! Тебе часто згадую, як негарно вчинив тоді… Сподіваюся, ти не ображаєшся, років уже он скільки минуло.

-Ні, звичайно, всяке буває в житті.

-Слухай, а ходімо в кафе, молодість згадаємо?

Надя з радістю погодилася. Ось, доля звела їх недаремно.

Зустрічі з Іваном почастішали. Вона так і не зізналася йому, що одружена і чекає дитину. Вона чекала, коли він запропонує бути разом, але цього не відбувалося.

Увечері, сказавши чоловікові, що їде до Валі в гості, вона поїхала на зустріч з Іваном, у квартиру, яку він спеціально винайняв для зустрічей. Вона переходила дорогу і тут машина…

…Ігор мчав у лікарню.

-Хоч би з нею було все добре, і з дитиною, – думав він.

-Ви чоловік? Добрий день. Все не так погано. І головне, що з вашими дітьми все прекрасно! – сказав лікар.

-Як з дітьми? Ви про що?

-Ми оглянули вашу дружину, у неї буде двійня, я думав, ви знаєте…

Двійня. Оце новина. Надя так і не розповіла Ігореві про вагітність, але тепер він офіційно дізнався, і відмовлятися вона вже не зможе.

-Люба, як ти? Я так переживав… Що ти робила в іншому кінці міста, адже Валя живе не там?

-Ігор.. Пробач.

-Гаразд, гаразд, відпочивай… Мені сказали, що в тебе буде двійня, уявляєш? Одразу двоє… Я так радий! Все буде добре, кохана!

Щодня Ігор приїжджав із букетом квітів, привозив продукти. Він сяяв від щастя. Сусідка по палаті заздрила такій увазі.

-Ось ти щаслива, Надія, такий чоловік дбайливий і люблячий, ех… От би мені такого.

Наді було приємно це слухати. Адже справді, Ігор справжній чоловік, не те що деякі… У неї ніби відкрилися очі на чоловіка, з яким вона прожила стільки років.

Іван зателефонував один раз, побажавши якнайшвидшого одужання і зник. Надя зрозуміла, що помилилася, не потрібен він їй зовсім, просто хотілося йому щось довести.

Остаточно одужавши, Надя почала готуватися до материнства. Їй приносило задоволення купувати дитячі штучки, з любов’ю розглядала маленькі кофтинки та штанці.

Якось у магазині вона зустріла Івана. Побачивши її живіт, він здивувався.

-Надя, сподіваюся, це не моя дитина?

-Ні, не твоя, і слава Богу! Я зробила помилку, почавши з тобою зустрічатися. У мене чудовий чоловік, якого я мало не втратила.

Більше Івана вона ніколи не бачила. І була цьому рада. Вона, нарешті, одужала від цієї людини…

…Народилися двоє синів. Ігор був на сьомому небі від щастя, як і Надя. В душі вона дякувала Богові, що все так вийшло. Адже вона могла припуститися непоправної помилки, втративши і дітей і чоловіка, якого вона полюбила всією душею.

Ігорю вона так і не зізналася, що зустрічалася з Іваном. Їй було соромно. Зараз у її душі був мир та спокій. Ігор найняв няньку, щоб їй було легше, і сам допомагав, наскільки можна.

Ось вже правда кажуть, любов ненароком прийде, коли її зовсім не чекаєш…

About the author