Валя ходила на дачі у своєї подруги Ліди. Вона ахала і охала від врожаю. – Ой, а що це у вас і картопелька ще?! О, Господи і морквочка ! – сплеснула вона руками. Ліда здивовано зиркнула на подругу. – Та є й картопелька, – сказала вона. Ліда дала Валі пакет моркви, картоплі і помідорів. Все безплатно. Валя діловито взяла овочі і поклала в машину. А якось Валя подзвонила і сказала завести їй городину додому. Бо їй ніколи – в неї гості! Ліда рота відкрила від здивування

Ліда поспішала на дачу після роботи. Чоловік Ігор був у відпустці, він зранку копав город, обробляв кущі в саду і накривав парники плівкою.

Сонечко вже по-весняному пригрівало, залишаючи першу засмагу на обличчі та руках.

Увійшовши на ділянку, Ліда ахнула! Ігор викопав два кущі червоної смородини!

-Хоч би сказав заздалегідь, а то отак… – образилася спочатку Ліда.

А Ігор відповів:

-Та вічно ти з цією смородиною возишся, не знаючи куди її подіти. Місце тут не сонячне, вона кислить.

Он того великого куща нам вистачить, сама завжди говорила. А тепер уже все. Ти б не наважилася. Ось що скаже твоя приятелька Валя? – Ігор засміявся.

Валя була колегою по роботі. Вона одного разу попросила у Ліди ягід яких не шкода, і Ліда принесла їй відро червоної смородини.

Велика, добірна ягода здивувала Валю, вона подякувала Ліді і потім розповіла, що приготувала багато смачного варення.

Тепер щороку Валя нагадувала Ліді про ягоди.

-Агов, Валечко, про мене не забудь. Аж надто нам твоя смородина до смаку.

-Ви б хоч самі на дачу до нас за ягодою заїхали, а то мені її збирати і тягти потім на роботу не дуже й легко, – казала Ліда.

Валя кивнула й у призначений термін хвилина в хвилину приїхала із чоловіком по ягоди!

Валентина ходила поміж грядок, ахала і охала від порядку і врожаю.

-Ой, а що це у вас тут і картопелька ще й молода?! О, Господи і морквочка є! – сплеснула вона руками.

Ліда здивовано зиркнула на подругу.

-Та є й картопелька… Врожай хороший, нині, – сказала вона.

Вона дала Валі ще й пакет моркви, картоплі і помідорів.

-Якщо врожай добрий, то не шкода й дати, – відповіла сказала Ліда.

Валя діловито взяла овочі, відра зі смородиною і поставила в машину.

Наступного дня на роботі вона знову хвалила Ліду перед співробітницями.

Так тривало кілька років. А якось у призначений термін Валя не приїхала по смородину. Вона зателефонувала і попросила їй завести їй додому, оскільки їм було ніколи, вони зустрічали гостей.

Ліда рота відкрила від здивування.

-Ну, знаєш, – обурився Ігор. – За стільки років твоя подруга навіть шоколадку тобі не подарувала за ягоди. Самі збираємо, а це теж праця чимала. А ти тепер мусиш їй їх ще й з доставкою додому дарувати.

-А що робити? Ягоди не стоятимуть, вони сік дадуть. Їх треба перебирати та готувати з них щось… Адже пропадуть.

-Ні, я на інший кінець міста не поїду, – категорично сказав Ігор. – Ну, хай би ще рідні були. Бо вона навіть не подруга тобі. Тільки працюєте поруч, і то не в одному відділі. Ніхто.

Ігор зупинив машину біля лікарні і пішов із відром ягід до приймального відділення. Там він передав ягід, пересипавши їх у два великі пакети, чим дуже здивував працівниць відділення.

Наступного дня Валя з подивом дізналася, що «її ягоди» було віддано до лікарні. Вона нічого не сказала, а лише підібгала губи і насупилась, явно образилася.

А Ігор та Ліда давно мріяли про свій будинок на краю міста. Вони вже приглядали слушний варіант і почали продавати дачу.

-Слухай, Валентино, ви ж любите ягоди, яблука… – сказала Ліда своїй колезі. – Купуйте у нас дачу, дорого не візьмемо, а нам на дім ця сума потрібна буде.

-Ну, ні… – просто відповіла Валя. – Я на такі подвиги не наважусь. Дача не для мене. Там стільки працювати треба… А я слаба. Чоловік тим паче не поїде. Ми ж у кожну відпустку їдемо до рідних на море. Які грядки? Що ти?

Ліда ще раз переконалася у правоті свого чоловіка. Це він, сміючись, порадив запропонувати саме Валі купити у них дачу. І був упевнений у її відповіді.

-Ти мав рацію, а кущі і справді були зайвими, – сказала Ліда, – поки будинок не купимо, і не влаштуємо там гарний сад і город, дачу продавати не будемо. Гаразд? Викрутимося якось. А на місці старих кущів я посаджу квіти. Нехай душу тішать.

Подружжя так і вчинило. А Валентина більше ніколи не питала про ягоди. І перестала спілкуватися з Лідою, тільки кивала при зустрічі.

А через деякий час Ліда почула від співробітниць, що Валя всім вихваляється, як вони з чоловіком їздять занедбаними дачними ділянками, які почали з’являтися за містом, і там збирають чужу і смородину, і сливу, і все, що трапляється на очі. Не працюючи…

-Значить, просто берудь задарма, – сказала Ліда. – Адже навіть занедбані ділянки комусь належать. Ось тобі й маєш…

Ліда не шкодувала, що Валя віддалилася від неї. Краще подалі від таких “подруг” триматися…

About the author