Валя повернулася з відрядження на день раніше. Вона вирішила зробити своєму чоловікові сюрприз. З вокзалу вона одразу поїхала до свого Михайлика на роботу. Вона хотіла обійняти його. Два тижні розлуки – для неї це багато! І що вона побачила? Струнка дівчинка – блондинка нахилилася до її Михайла. Вона щось швидко говорила йому і він відповідав їй усмішкою… Валя відійшла і стала за дверима. Вона не знала, що їй тепер робити

Валя зайшла у маленьке кафе. Вона пила каву і плакала.

Народу цієї ранньої години майже не було. Ніхто не звертав уваги на жінку, в дальньому кутку зали…

-Так мені і треба! Вирішила зробити чоловікові сюрприз, повернулася на день раніше з відрядження, – казала вона собі, витираючи сльози.

З вокзалу Валя одразу поїхала на роботу до Михайла. Вона хотіла обійняти його, побути поряд з ним хоч хвилинку. Два тижні розлуки – для неї це багато.

І що вона побачила?

Струнка дівчинка – блондинка нахилилася до її Михайла. Вона щось швидко – швидко говорила йому і він відповідав їй усмішкою…

Валя відійшла і стала за прочиненими дверима. Вона не знала, що їй тепер робити…

-Каре. Насичений чорний колір, будь ласка, – заявила вона своєму перукарю, який постійно радив їй змінити зачіску.

Валя була вперта і не реагувала на його поради. Він, зітхаючи, підрівнював їй чубчик і кінчики волосся.

Валя навіть усміхнулася, спостерігаючи у дзеркалі за здивованим обличчям майстра. Вона розпустила зібране на потилиці волосся і влучно кинула шпильку в кошик для сміття.

Майстер довго чаклував над її зачіскою. Результатом залишилися задоволені і він, і клієнтка. Валя не одразу впізнала себе. Красуня. Просто красуня!

Додому вона не поїде. Сюрприз для чоловіка скасовується. Дочка на змаганні з шахів в іншому місті. Ніхто на неї сьогодні не чекає, можна не поспішати. Валя вирішила відвідати свою тітку Ніну. Давно збиралася, та все не було часу.

-Валя, чи ти це? – ахнула на порозі Ніна. – А що в тебе за зачіска?!

-Незапланована зміна зовнішності. Душа бажала змін. Як у тебе справи? Як здоров’я?

Засиділися вони з тітонькою допізна. Валя залишилася в неї ночувати.

Перед сном вона зателефонувала чоловікові.

-Любий, це я. Нічого, що пізно?

-Валю, ти де?! – переживаючи запитав він.

-Я ще працюю. Скоріш за все завтра буду. Зустрічати мене не треба, можу й затриматись. Речей у мене, як завжди, мало. Допомога не потрібна. Цілую.

Вона брехала безтурботно і весело.

-Валя, чому в тебе такий дивний голос…

-У мене просто гарний настрій у передчутті нашої зустрічі.

З почуттям виконаного обов’язку Валя лягла на диван і миттєво заснула.

Тітонька з ранку кудись пішла. Залишена сама собі, племінниця попила чаю, почала збиратися і побачила, що на її сіренькому костюмі, в якому вона прийшла, на самому видному місці красується пляма від кави. Новий чарівний вигляд не відповідав старому сірому костюмчику, та ще з такою плямою!

Вона залізла в шафу тітки Ніни. Валя знала, що в молоді та стрункі роки тітка була модницею, а мода, як відомо, ходить по колу.

Вона не помилилась. У куточку була вузька сукня, благородного зеленого кольору, розшита трояндочками.

Валя згадала, що цю сукню привіз тітці чоловік з Парижа. Дядько був віолончелістом. Був…

А сукню, як нову, тітка її так і не носила, оскільки дядько помилився з розміром.

Валя витягла з шафи шедевр невідомого французького кутюр’є.

Воно було пошито як для неї.

Валя глянула в дзеркало і здивовано видихнула:

-Ох!

З дзеркала на неї дивилася горда і чарівна жінка. Очі сяяли, блищало волосся, трояндочки на сукню переливались своїми шовковими пелюстками.

-Господи! – тільки й змогла вимовити тітка, яка несподівано зайшла.

-Господи, Валю! Голівуд відпочиває. Виявляється, саме на тебе стільки років чекало це вбрання. Дарую її тобі на щастя!

Злегка підфарбуючись, задоволена племінниця попрощалася з тіткою.

Біля самого будинку холодна туга найшла на неї, але вона рішуче підійшла до дверей.

Валя не стала відчиняти своїм ключем, а подзвонила у двері. Мишко в старенькій футболці і таких же старих джинсах впустив її.

-Привіт, ось і я.

Вона встала навшпиньки, цмокнула чоловіка. І не без задоволення простежила, як у здивованих очах чоловіка з’являється захоплення.

-Валентино?! Ну ти даєш! Попереджати треба!

Він нарешті відійшов усередину квартири, даючи їй дорогу.

Нахилився і, чого за ним давно не спостерігалося, допоміг зняти туфлі.

Він обійняв дружину, поцілував.

-Я так скучив.

-А ти як жив без мене? Завів, напевно, якусь довгоногу блондинку? – запитала Валя.

-Я ж постійно у лікарні. У нас і блондинок немає… А взагалі є одна! Нова ординаторка. Вчора вона мене дістала просто. Роботи купа, головний з професором на обхід, повинні прийти, а в неї наречений проїздом на три години в місті. Їй, звісно треба з ним зустрітися. Довелося відпустити… До того ж вона таким благаючим поглядом на мене дивилася…

-Наречений проїздом? Як цікаво, – Валя полегшено зітхнула.

-Яка ж я нерозумна. Повигадувала собі… Мишка в невірності, хай подумки, але запідозрила, – зробила висновок Валя.

Валя обійняла чоловіка і подумала, що найбільше щастя це коли є чоловік, до якого можна пригорнутись.

Мовчки. Без слів. І він все зрозуміє!

Валя зайшла у маленьке кафе. Вона пила каву і плакала.

Народу цієї ранньої години майже не було. Ніхто не звертав уваги на жінку, в дальньому кутку зали…

-Так мені і треба! Вирішила зробити чоловікові сюрприз, повернулася на день раніше з відрядження, – казала вона собі, витираючи сльози.

З вокзалу Валя одразу поїхала в лікарню до Михайла. Вона хотіла обійняти його, побути поряд з ним хоч хвилинку. Два тижні розлуки – для неї це багато.

І що вона побачила у лікарні?

Струнка дівчинка – блондинка нахилилася до її Михайла. Вона щось швидко – швидко говорила йому і він відповідав їй усмішкою…

Валя відійшла і стала за прочиненими дверима. Вона не знала, що їй тепер робити…

-Каре. Насичений чорний колір, будь ласка, – заявила вона своєму перукарю, який постійно радив їй змінити зачіску.

Валя була вперта і не реагувала на його поради. Він, зітхаючи, підрівнював їй чубчик і кінчики волосся.

Валя навіть усміхнулася, спостерігаючи у дзеркалі за здивованим обличчям майстра. Вона розпустила зібране на потилиці волосся і влучно кинула шпильку в кошик для сміття.

Майстер довго чаклував над її зачіскою. Результатом залишилися задоволені і він, і клієнтка. Валя не одразу впізнала себе. Красуня. Просто красуня!

Додому вона не поїде. Сюрприз для чоловіка скасовується. Дочка на змаганні з шахів в іншому місті. Ніхто на неї сьогодні не чекає, можна не поспішати. Валя вирішила відвідати свою тітку Ніну. Давно збиралася, та все не було часу.

-Валя, чи ти це? – ахнула на порозі Ніна. – А що в тебе за зачіска?!

-Незапланована зміна зовнішності. Душа бажала змін. Як у тебе справи? Як здоров’я?

Засиділися вони з тітонькою допізна. Валя залишилася в неї ночувати.

Перед сном вона зателефонувала чоловікові.

-Любий, це я. Нічого, що пізно?

-Валю, ти де?! – переживаючи запитав він.

-Я ще працюю. Скоріш за все завтра буду. Зустрічати мене не треба, можу й затриматись. Речей у мене, як завжди, мало. Допомога не потрібна. Цілую.

Вона брехала безтурботно і весело.

-Валя, чому в тебе такий дивний голос…

-У мене просто гарний настрій у передчутті нашої зустрічі.

З почуттям виконаного обов’язку Валя лягла на диван і миттєво заснула.

Тітонька з ранку кудись пішла. Залишена сама собі, племінниця попила чаю, почала збиратися і побачила, що на її сіренькому костюмі, в якому вона прийшла, на самому видному місці красується пляма від кави. Новий чарівний вигляд не відповідав старому сірому костюмчику, та ще з такою плямою!

Вона залізла в шафу тітки Ніни. Валя знала, що в молоді та стрункі роки тітка була модницею, а мода, як відомо, ходить по колу.

Вона не помилилась. У куточку була вузька сукня, благородного зеленого кольору, розшита трояндочками.

Валя згадала, що цю сукню привіз тітці чоловік з Парижа. Дядько був віолончелістом. Був…

А сукню, як нову, тітка її так і не носила, оскільки дядько помилився з розміром.

Валя витягла з шафи шедевр невідомого французького кутюр’є.

Воно було пошито як для неї.

Валя глянула в дзеркало і здивовано видихнула:

-Ох!

З дзеркала на неї дивилася горда і чарівна жінка. Очі сяяли, блищало волосся, трояндочки на сукню переливались своїми шовковими пелюстками.

-Господи! – тільки й змогла вимовити тітка, яка несподівано зайшла.

-Господи, Валю! Голлівуд відпочиває. Виявляється, саме на тебе стільки років чекало це вбрання. Дарую її тобі на щастя!

Злегка підфарбувавшись, задоволена племінниця попрощалася з тіткою.

Біля самого будинку холодна туга найшла на неї, але вона рішуче підійшла до дверей.

Валя не стала відчиняти своїм ключем, а подзвонила у двері. Мишко в старенькій футболці і таких же старих джинсах впустив її.

-Привіт, ось і я.

Вона встала навшпиньки, цмокнула чоловіка. І не без задоволення простежила, як у здивованих очах чоловіка з’являється захоплення.

-Валентино?! Ну ти даєш! Попереджати треба!

Він нарешті відійшов усередину квартири, даючи їй дорогу.

Нахилився і, чого за ним давно не спостерігалося, допоміг зняти туфлі.

Він обійняв дружину, поцілував.

-Я так скучив.

-А ти як жив без мене? Завів, напевно, якусь довгоногу блондинку? – запитала Валя.

-Я ж постійно у лікарні. У нас і блондинок немає… А взагалі є одна! Нова ординаторка. Вчора вона мене дістала просто. Роботи купа, головний з професором на обхід, повинні прийти, а в неї наречений проїздом на три години в місті. Їй, звісно треба з ним зустрітися. Довелося відпустити… До того ж вона таким благаючим поглядом на мене дивилася…

-Наречений проїздом? Як цікаво, – Валя полегшено зітхнула.

-Яка ж я нерозумна. Повигадувала собі… Мишка в невірності, хай подумки, але запідозрила, – зробила висновок Валя.

Валя обійняла чоловіка і подумала, що найбільше щастя це коли є чоловік, до якого можна пригорнутись.

Мовчки. Без слів. І він все зрозуміє!

About the author