Валя рішуче ходила по квартирі й збирала свої речі у валізи. – Залишайся, давай усе забудемо й заживемо, як раніше! – просив її чоловік Микола. В його очах було благання і сльози. Валентина знала, що він її кохає й охоче пробачить їй усе. Аби вона тільки залишилася, була поруч із ним… – Як раніше вже не буде! – Валя рішуче закрила кришку валізи й пішла до дверей. Та вона ще навіть і не здогадувалась, що станеться через кілька місяців

Валя рішуче ходила по квартирі і збирала свої речі у валізи.

-Залишайся, давай усе забудемо і заживемо, як раніше, – просив її чоловік Микола.

В його очах було благання і сльози.

Валентина знала, що він її кохає й охоче пробачить їй зраду. Аби вона тільки залишилася, була поруч із ним…

-Як раніше вже не буде! – Валя рішуче закрила кришку валізи й пішла до дверей.

Їй і самій далеко не просто далося розлучення з чоловіком.

Вони прожили десять років. І за всі ці роки не було такого, щоб Микола її образив, чи навіть сварився. А ось вона зараз…

Погляд у чоловіка був винний, ображений… Тільки хто винен, що їхнє сімейне життя втратило колишню гостроту?

Чим довше жили, тим більше вона сумнівалася – а чи того чоловіка вона вибрала на багато років? Чи не застане її на старість гірке розчарування, що прожила не з тим і не так?

Дітей вони не мають. Навіть кішку, чи собаку завести не можуть. Обоє цілими днями на роботі. А ввечері після вечері розбрідаються кожен по своїх кутках.

Микола ще щось робить на комп’ютері по роботі. Валя проводить час за телефонними розмовами з подругою або за переглядом телевізора. Не життя, а суцільна сірість.

І хто знає, скільки б усе тягнулося, якби цього літа вона не поїхала погостювати до сестри на море. Миколі відпустку не дали. Але він проявив справжню шляхетність.

-Ти їдь одна, хоч відпочинеш, викупаєшся, позасмагаєш.

Сам купив їй квиток, посадив у купе.

Наближалася ніч. Валя повечеряла бутербродом із чаєм і лягла спати. Прокинулася і раптом побачила у купе незнайомця.

-Привіт, мене Андрій звуть, – привітно посміхнувся симпатичний чоловік. – Я сів уночі, поки ви спали. Давайте знайомитися!

Андрій теж їхав на море. Він допоміг їй із сумками, коли поїзд прибув на станцію.

Потім вони випадково зустрілися з ним на пляжі. Але Валя раптом подумала тоді – не випадково. Увечері новий знайомий запросив її прогулятися вечірньою набережною.

Він гарно залицявся, розповідав кумедні історії.

Валентина і згадати не могла, коли так сміялася востаннє. Весь наступний тиждень їхній роман бурхливо набирав обертів.

Отямилася Валя вже перед самим від’їздом. Відпустка закінчувалася, а вона нормально з сестрою і не побачилися. Дні безперервно проводила в товаристві Андрія.

-Миколі привіт, багатозначно кивнула сестра на прощання.

-Осуджує, – подумала Валя.

Але їй було байдуже. Минулі дні нагадували чарівний сон. Їй було шкода одного, що цей сон добіг кінця.

На пероні її зустрічав чоловік. Валентина нічого йому не сказала, але він, певне, здогадався – щось сталося з його дружиною під час відпустки.

Валя тепер постійно думала про Андрія, згадувала з ним кожну мить, подаровану долею.

Несподівано з’явився він. Подзвонив і призначив зустріч. І вмовив її піти від чоловіка. Сказав, що жити без неї не може. Валя була щасливою. Лише одне затьмарювало її щастя. Микола. Як зізнатися чоловікові, що більше не любить і йде до іншого?

Але рішення ухвалене, речі зібрані.

-Так, як раніше вже не буде, – повторила вона, залишаючи рідну квартиру, що стала їй чужою.

Вона й подумати не могла, як через півроку гірко жалкуватиме про свій вчинок.

…Після того як Валя пішла від Миколи, вона переїхала до свого нового коханого. Перші два місяці все було добре, просто чудово. Але незабаром їй відкрилося справжнє обличчя Андрія.

Якось він не прийшов із роботи. Валя чекала три години. Все марно. Телефон у нього був вимкнений.

Вона не знаходила собі місця, малюючи в уяві найгірше, що могло статися з коханим.

Андрій з’явився через добу. Нічого не пояснюючи, одразу пройшов у спальню і ліг на диван.

-Я місця собі не знаходила, а ти… – заплакала Валя.

-А я тобі ніхто, щоб перед тобою звітувати, – сказав той і відвернувся до стіни.

Валентина проплакала всю ніч. Потім вони помирились. А через місяць історія повторилася.

-Нам краще розлучитися, я не створений для сімейного життя, – цього разу Андрій все ж почав щось пояснювати.

Вона могла плакати скільки завгодно. Його зовсім не хвилювали її сльози.

Валя взяла у руки мобільник. На всьому білому світі була лише одна людина, здатна її зараз зрозуміти та пошкодувати.

Вся червона від сорому, вона набрала номер колишнього чоловіка.

-Ти можеш мене забрати прямо зараз?

-Вже виїжджаю, чекай, – почулося в слухавці…

І він забрав її… Вони прожили разом довгі й щасливі роки… А ту її зраду, вони просто вважали випадковою помилкою…

About the author